Раді вітати Вас на нашому сайті!

До уваги читачів!


02 грудня 2020 року

"Пам'ять вічна, як слово''

2 грудня відбулася віртуальна зустріч-спомин пам'яті відомого українського письменника Миколи Мачківського, який помер 22 листопада 2020 року від Соvid.

Захід організувала Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека, яка запросила до участі і нашого земляка,поета Леоніда Закордонця, уродженця Хмельниччини, щирого друга Миколи Мачківського. Леонід Олексійович поділився теплими спогадами про багаторічну дружбу, дав високу оцінку творчості письменника. До речі, Микола Антонович у 2011 році був гостем нашої бібліотеки на літературному вечорі, присвяченому 70-ти літньому ювілею Леоніда Закордонця, подарував свої книги.

Незадовго до смерті вийшла нова книга Миколи Мачківського ,,Древо триєдине'', яку автор з дарчим надписом встиг передати нашій бібліотеці.

Світла пам'ять талановитому письменнику!

Л. Закордонець в Ірпінській бібліотеці Книга М.Мачківського

Вечір пам\'яті М.Мачківського


28 листопада 2020 року

Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932-1933 років. За різними даними, у 1932-1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей. Центральна міська бібліотека пропонує оглянути книжково-документальну виставку «Свіча незгасної пам’яті», де представлені історичні та художні твори , присвячені цій тематиці.

Голодомор Голодомор Голодомор Голодомор

Виставка книжок в пам\'ять Голодомору Голодомор Голодомор Виставка книжок в пам\'ять Голодомору


Краєзнавчі читання

Голодомор 1932-1933 років на Приірпінні

Краєзнавство. Голодомор

Пам’ять жертв Голодомору в Україні вшановують щороку в четверту суботу листопада з 1998 року.

Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був Голодомор 1932-1933 років, під час якого за різними даними загинуло від 4 до 7 млн. людей. Точну ж цифру померлих від голоду назвати неможливо, бо сліди цього злочину старанно замітались протягом шести десятиліть.

Про Голодомор на території нашого краю більш детально можна ознайомитися в підручнику А.Зборовського «Історія рідного краю. Приірпіння».

Місць масового поховання жертв геноциду українського народу на території Ірпеня та прилеглих селищ немає.

За даними статистично-економічного довідника «Київ та його приміська смуга», виданого у Києві в 1932 році, на той час в Ірпені проживало – 3318 осіб, у Ворзелі – 1494, у Гостомелі – 2948.

Професор П. Бачинський у статті «Голодний рік на Київщині» (Київська правда.-1993.-16 лютого) наводить офіційну статистику народжуваності і смертності з 1 січня 1933 року по 1 січня 1934 року, згідно якої смертність значно перевищувала народжуваність. Так, в Ірпені за цей час народилася 41 дитина, а померла 121 особа, у Ворзелі відповідно 19 і 361. Даних про Гостомель немає.

Краєзнавство. Голодомор

В «Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Київська область», яка вийшла у 2008 році, на сторінках 1188-1198 подано мартирологи (списки) жителів селищ Ірпінь, Ворзель та Гостомель, укладені за архівними даними, де в алфавітному порядку подані прізвища померлих, ім’я, по-батькові, рід занять, дата смерті, вік і причина смерті. Всього подано 535 осіб, більшість з яких – діти. Однак, жодного діагнозу «смерть від голоду» не було вказано.

Якщо 87-річна бабуся померла від старечого виснаження, то в це вірили. Але дивує діагноз «виснаження» як причина смерті 42-річного Юхима Белінського, 27-річного Федора Дьогтяря, 28-річного Олексія Лапіна, 42-річного Єфима Бєлінського та багатьох інших. Від авітамінозу вмирали 60-70-річні люди, а також 3-річний і 5-річний хлопчики.

Опитування старих людей, які пам’ятають 1932-1933 роки, дозволило скласти приблизне уявлення про жахливі події того часу. За спогадами старожилів, Голодомор в Ірпені не набув таких жахливих масштабів, як у селах України. Статус робітничого селища врятував Ірпінь від колективізації і голоду. Однак продовольче становище в Ірпені було тяжким. Люди рятувалися тим, що вирощували на городах, тримали кіз.

Старожилка Ірпеня Світлана Михайлівна Подолянко згадувала, що її дід, Павло Тимофійович Подолянко, купив борошно у торгсіні, зварив галушки і помер від завороту кишок у травні 1934 року. Збереглася довідка про його смерть. Торгсіном називалися спеціальні крамниці, які були створені ніби для того, щоб іноземці купували там харчі за золото. Насправді туди йшли помираючі від голоду селяни і віддавали за хліб золоті прикраси, якщо вони у когось ще залишилися.

Найбільша у Приірпінні смертність, зокрема дитяча, була у дачному селищі Ворзель, де в 1933 році з метою рятування дітей від голоду було відкрито дитячий будинок для сиріт, засновником якого, за завданням Київради, став лікар-педіатр Михайло Маркович Городецький. Про велику чуйність і організаторський талант цієї людини ходили легенди. Співробітники називали його наставником та вчителем, а діти – своїм батьком. Він справді намагався врятувати кожну дитину з тих, що підкидали помираючі від голоду люди, або ще живих маленьких дітей, яких знаходили на трупах матерів. Однак, ці діти були такі виснажені, що врятувати вдавалося далеко не всіх. З 18 березня по 25 вересня 1933 року в дитячому будинку померло 283 дитини віком від 9 місяців до 4-х з половиною років. Найпоширенішими діагнозами дитячих смертей називали запалення легень, запалення кишок, кір та коклюш, бо лікарям забороняли вказувати причиною смерті голод.

Судячи з деяких імен, батьки значної частини дітей були невідомі, тому маленьких сиріт називали співробітники в міру своєї уяви. Ось хоча б декілька: Кім Октябринський, Юхим Підозрілий, Дуся Жахлива, Лариса Декабристка, Валя Неізвєстний, Маруся Ворзельська, Паша Красуня, Олена Соловей, Паша Полтавка, Оля Неділя, Алік Цить, Жорж Городецький…

Краєзнавство. Голодомор

У фонді нашої бібліотеки є цілий ряд книг про страшні роки голодомору, зокрема книги, в яких подані свідчення очевидців. Серед них - двотомник під загальною назвою «Сльоза пекучої пам’яті», де вміщено практично всі зібрані на Київщині свідчення очевидців голоду та художні твори літераторів трьох поколінь про цю національну трагедію.
Так, у другому томі книги є спогади Галини Свалєвої (Чужми), жительки села Пилиповичі Бородянського району, якій на час Голодомору було 12 років. Ці спогади теж пов’язані з Приірпінням. Вона згадувала, що в 1933 році батько, щоб якось рятувати родину, поїхав у Гостомель до свого двоюрідного брата, який працював на фермі і міг дістати трохи м’яса. Батько наївся надміру і дорогою додому помер. Сама Галина, щоб вижити, рвала щавель, ходила в ліс по гриби та ягоди, продавала їх у Києві і купувала хліб та пшоно. З нього готувала борщ із такими складовими: вода, дві ложки пшона і щавель. Взимку зі своєю сестрою вони жебракували в Мироцькому, Рубежівці, Гостомелі.

На сьогодні, завдяки свідкам та історикам, ми вже знаємо досить правди, щоб зрозуміти, яка велика частина населення України лежить в могилах. Ми ніколи не зможемо повернути втрачені життя, але ми повинні пам’ятати ті страшні уроки минулого.


«ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ'ЯТЬ. ЗБЕРЕЖЕМО ПРАВДУ»

«Ірпінь літературний про голодомор»

Д.Кулиняк

Кулиняк Данило Іванович (1948-2016 - поет, публіцист, історик, еколог, лауреат премій «Золоте перо» (1993), «Незалежність» (2003) та премії імені Олександра Олеся (2012), заслужений журналіст України, дисидент. Проживав в Ірпені з 1991 по 2016 рік.

У збірці поезій Д.Кулиняка «Підводний материк» вміщений Триптих «Тридцять третій рік».

Балада про зраду
(Розповідь очевидця)
Ми до голоду майже звикли.
Працювали на фермі втрьох.
Але шлунки порожні кликав
Ще зелений колгоспний горох.
Поповзли, щоб ніхто не бачив,
Ми у хащі його густі.
Я побачив, що Федір плаче –
В нього з голоду вмерли всі.
Ми наїлися, як ніколи…
Аж крутилася голова.
Та в контору доніс Микола,
Хоч із нами горох він рвав…
Голова на коні приїхав
І кричав, що «вредителі» ми
І що ми – «соціальне лихо»
Й не минути нам Колими.
Ми гороху були вже не раді,
А Микола, який зробив
Перші кроки по стежці зради,
Кусень хліба на нас заробив.

Підводний Патерик. Кулиняк

На базарі
Рік тридцять третій. Голод.
Раннє літо. Вперемішку із мертвими лежать
Живі ще, спухлі. А над ними вітер
Розгойдує великий транспарант.
Об’єднані в колгоспі сірі маси
Селян вже в «світле майбуття» ведуть.
Хтось попередив: «Не купуйте м’ясо
Ви на базарі – людське може буть.
А на червонім транспаранті: «Перша
Фаза соціалізму успішно завершена»!

П’яний дід
П’яний дід у осінній ранок
Тихо сів біля мене на лаву.
«Де набрався старий так рано?» -
Ворухнулася думка мляво.
«Внучку! Ти вже пробач старому.
Трохи випив я, - мовив дід. –
України і свого дому
Я не бачив аж тридцять літ!
Зараз я підмітайло, видиш?
Чи, по-писаному, двірник.
Та за що півжиття відсидів? -
В нього з стогоном вирвався крик. –
Та чи міг я тоді мовчати
В тридцять третій голодний рік,
Коли сина рубала мати?
Не забути цього повік!.
І сказав я, що Сталін – сука,
Коли голод такий зробив.
Двадцять років за це відстукав –
Лиш за те, що людей любив».
Й заспівав: «Страна моя родная!
Есть большие реки и моря.
Я другой такой страни не знаю,
Где вокруг - тюрьма и лагеря…».
«То щасливий ти, що не знаєш,
Як «гуманна» наша тюрма.
Я дізнався в колимськім краї –
Є чорти, але Бога нема».

Л.Череватенко

Череватенко Леонід Васильович (1938-2014) - поет, перекладач, мистецтвознавець, кіносценарист, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2002). Проживав у місті Буча з 1955 по 2014 рік.

Є страшні поетичні рядки в книзі Леоніда Череватенка «Закляте залізо»:

Закляте залізо. Л.Череватенко

Спогади про 1933 рік
…Ще
Нівроку, в нас було не найгірше:
В сусіднім селі не знайшлося, кому
й ховати. А наша сільрада вділила
спеціального чоловіка – Івана
Буртового (такий собі злидень,
П’яничка й ледащо), ну, а мене,
Тоді ще підпарубка, оприділили
Помагати. Я на стайню пішов,
Запріг кобилку свою (ще звалася вдома
Зірка, нині ж мала інше ім’я: Пятілєтка),
І ми поїхали.
Ми до хатів зазирали,
З яких смерділо, скидали на воза мерців,
Завозили в яр і там присипали землею.
Так – день у день. За це годували щербою,
Насипали по мисці обом, а часом
Ще й хлібця по скибці давали. Отже
Я вижив. Бо й ноги були попухли
І зуби хитались.
Та не забуду ніколи:
Маньку Вдовенчиху витягли ми на подвір’я,
Бачу: ворушиться, крекче, поводить очима,
Силкується проказати.
«Жива ще Манька,-
Підказую Йванові. – Чуєш, вона щось
Белькоче!» - «Нічого, - сміється, - поки
Довезем до яру небогу, вона
Й опрягнеться, не белькотатиме більше».
Довезли, скотили, наче скотину, донизу,
Притрусили землею. Кінець.
На бригаду поїхали годуватись.
Іван Буртовий на німців служив
Поліцаєм. А тоді повернулись Совєти,
Повели у район Івана – і там
Пришили йому гаплик.

М.Стельмах

Стельмах Михайло Панасович (1912-1983) - видатний український поет, прозаїк, драматург, фольклорист, публіцист і сценарист. Проживав у Ірпені по вулиці Жовтневій, 85 на власній дачі з початку 50-х років ХХ ст. до 1983 року.

Свій відомий роман «Чотири броди» письменник писав 13 років (з 1961 по 1974 рік) в Києві та Ірпені. Це стало першою публічною розмовою про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 років в Україні, за що роман протягом чотирьох років не публікували ні в літературних журналах, ні у видавництвах. На нього було написано 5 негативних рецензій, текст довелося «порізати» до рівня, більш прийнятного з погляду тодішньої ідеології. Зрештою компартійна влада в романі вийшла безневинною, а голодомор спричиняли «шкідники» і «недобиті» націоналісти місцевого розливу. Та хоч і в такому карикатурному вигляді радянський читач отримав певний мінімум інформації про голодомор в Україні.

В 1981 році М.Стельмаху за цей роман було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Чотири броди. М.Стельмах

Пропонуємо уривок з роману:

«Настав лихий рік. Був сякий-такий урожай у цьому літі, та й не стало. Коли ж насилу-насилу план було виконано, судовець Прокіп Ступач нагримав на хліборобів, що «м’якими культурами» діло не обійдеться, і звелів вивезти все жито і всю пшеницю, що залишилась, на посів.

Правда, з посівним Ступач перестарався – і жито, і пшеницю привезли на посів: знайшлась додаткова робота і людям і державі. Обсіялося село печаллю, та й почало лягати і вставати з журбою.

Зажурилася і Оксана: як же їй перебути з дітьми? На які тільки частки не дробила свій убогий присівок, усе виходило на одне: не перезимує вона. І знову лічила кожен качан кукурудзи, кожен снопок квасолі, кожну маківку і чманіла від тієї лічби, бо не було головного – хліба. Якби ж знаття, посіяла б торік житечка на городі, але горе наперед знаку не подає. Тепер діти мали від неї більше сумовитої ласки, та менше їжі…»

Ю.Бедзик

Бедзик Юрій Дмитрович (1925-2008) – український письменник і публіцист, лауреат премії імені Андрія Головка (2000), заслужений працівник культури України (2001). Проживав на дачі у Ворзелі по вул. К. Лібкнехта, 16 з 1988 року по 2008 рік.

Роман Юрія Бедзика «Гіпсова лялька», написаний за живими свідченнями і документами тієї страшної пори, розповідає про життя знедолених селян в період голодного 1933 року.

Гіпсова лялька. Ю.Бедзик

Уривок з роману:

«Кондратюк, лежачи біля притихлої дружини, дивився некліпно на низький сволок, думав. Щось із його селом поробилося, було знати в ньому якісь дивні і негарні зміни. Мовби приляканість у всьому, сторожка обережність. Змигнуло в пам’яті, як іще тоді, коли в Харкові вчився на вчительських курсах, мав він розмову з одним статечним курсантом – той теж якимсь дивом опинився на курсах і все бідкався, що не хоче вертатися до себе в сільську школу. Чому? Та все ж через нові порядки. В двадцять дев’ятому році, мовляв, їхнє село накрили мокрим рядном. Ну, що позганяли до артільного двору всіх коней, всіх корів, овечок, а подекуди навіть і кіз – це ще, думалось, перемелеться. Хоч, виявилося, потім, майже вся худоба і все тягло на зиму передохли. Але ж навесні, коли треба було братися до сівби, почалася в них у селі справжня катавасія. Одразу порушилися всі сівозміни, всі смужки селянські були зведені в один великий лан, хто де сіє, хто до чого береться, кому що болить – не розбереш, не втямиш.

Подумати тільки, ячмінь висіяли аж четвертого червня! Коли ж таке було? Де ж це раніше траплялося, щоб з яриною затягувалося до жаркого літа? Тому менше, як половина лану тільки й зійшла, а решта – пусте, голі місця, і так кругом, куди оком не кинь. А зведення ж дали на гору про повний засів. І на ті зведення давай сповна хлібоздачу. Отож з «року великого перелому», як назвав його Сталін, все у них в селі і переломилося: упав врожай, разів, може, у двічі, чи, й у тричі, упало все. «І якщо хочете знати, - доходив дядько до сумного висновку, - вперше, люди почали недоїдати. Тоді власне і голод почався…».


25 листопада - 10 грудня 2020 року

Протидія насильству

Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства». Мета акції – привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Цьогоріч девіз кампанії «Розфарбуємо світ в помаранчевий колір: покоління рівності виступає проти зґвалтувань».

В Україні існують закони, які захищають сім’ю і людину від насильства. Одним із них є Закон України № 2229-УІІІ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», прийнятий Верховною Радою України у 2018 р. Відповідно до цього закону, людина має право на захист від домашнього насильства та необхідну допомогу.

Протидія насильству Протидія насильству

Протидія насильству Протидія насильству


21 листопада 2020 року

День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи.
Гідності, про яку країна та нація має дбати щосекунди. Свободи, за яку просто зараз триває війна на сході України.
Вшануймо пам’ять всіх, хто віддав життя в боротьбі за ці невід’ємні речі, та привітаймо борців за нашу свободу разом!

До відзначення Дня Гідності і Свободи приєднується поет, давній щирий друг Ірпінської центральної міської бібліотеки Володимир Симоненко.

Володимир Симоненко

Вірші В.Симоненка Вірші В.Симоненка

Боротьба за нашу незалежність триває і досі, хоча пройшло вже 7 років після кривавих подій на Майдані. Про них багато досліджено і багато написано. Пропонуємо книжково-ілюстративну виставку «Нас покликала Україна», де представлено нові видання та нові розвідки цієї тематики.

Виставка книжок до Дня Гідності

Виставка книжок до Дня Гідності Виставка книжок до Дня Гідності Виставка книжок до Дня Гідності Виставка книжок до Дня Гідності

Виставка книжок до Дня Гідності Виставка книжок до Дня Гідності

Виставка книжок до Дня Гідності


нові книги з історії

Шановні читачі!

Пропонуємо Вам до уваги огляд нової історичної літератури, що надійшли до фондів нашої бібліотеки. Для ознайомлення перейдіть за посиланням Бібліоресурси-Книжковий фонд-Віртуальний тематичний огляд літератури


17 листопада 2020 року

Краєзнавчі читання

Майстер українського слова

17 листопада виповнюється 112 років від дня народження українського поета, перекладача, історика і теоретика художнього перекладу, громадського діяча, лауреата літературної премії ім. М.Рильського (1989) та Національної премії України ім. Т.Шевченка ( 1995, посмертно) за перекладацьку діяльність Кочура Григорія Порфировича.

Кочур Г.П.

З 1962 по 1994 роки він проживав у Ірпені по вул Баумана, 12 (з 1997 року вул.Кочура).

Г.Кочур перекладав твори письменників трьох континентів, 30 країн світу і 26 століть, від Архілога і Алкмана до наших днів.

Він є автором книг перекладів «Відлуння» (1969), «Друге відлуння» (1991), «Третє відлуння» (2000), збірки оригінальних поезій «Інтинський зошит: Вірші табірних років» (1989), а також праць з теорії перекладу, статей про світову літературу, про видатних українських перекладачів (М.Зерова, М.Лукаша та ін.).

В краєзнавчій кімнаті Ірпінської центральної міської бібліотеки ім. М.Рильського можна ознайомитися з даними книгами, а також знайти матеріали про життєвий та творчий шлях Майстра.

Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П.

Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П. Твори Кочура Г.П.

Матеріал підготувала бібліограф з краєзнавчої роботи Ірпінської ЦБС Липська Я.Л.


Розклад роботи бібліотеки


13 листопада 2020 року

Краєзнавчі читання

Дем’ян Попов – основоположник вітчизняної гомеопатії

13 листопада виповнюється 121 рік від дня народження відомого лікаря-гомеопата Дем’яна Володимировича Попова.

Д.Попов

Народився він 13 листопада 1899 року в селі Гапонівка (тепер Яблунівка) Лохвицького повіту Полтавської губернії в сім’ї козака Володимира Порфировича Поповича. Укорочення прізвища Попович на Попов відбулося при видачі Дем’яну свідоцтва про закінчення церковно-парафіяльної школи.

Закінчив Лохвицьке комерційне училище, потім Одеський медичний інститут, по закінченню якого короткий час працював у Молдові, а згодом завідував сільською лікарнею в селі Устинівка Кіровоградської області. Саме тут, в маленькому сільському стаціонарі Д.Попов почав застосовувати гомеопатичні ліки.

Результати виявилися настільки несподіваними і вражаючими, що Д.Попов в 1935 році залишив хірургію і вирішив цілком пов’язати своє життя з гомеопатією. Оселився в Києві, збудував невеликий будиночок по вул. Комінтерну. 1935 рік вважається роком виникнення Київської гомеопатичної школи.

Під час Другої світової війни Д.Попов працював головним лікарем польового шпиталю, був нагороджений орденом Бойового Червоного прапора. Після війни повернувся до Києва, і решту життя працював лікарем-гомеопатом.

Гомеопатії Д.Попов присвятив 51 рік і за цей час прийняв близько мільйону пацієнтів. Дем’ян Володимирович був співчуваючим, розуміючим лікарем. Працював легко, з посмішкою. Його закоханість в гомеопатію була природною, знаходження потрібних ліків здавалось простим і легким, хоч було цілком зрозуміло, що за цією легкістю заховані глибокі знання та інтенсивна багаторічна праця.

Будинок у Ірпені Д.Попова

В 1947 році Дем’ян Попов придбав в Ірпені невеликий будинок з земельною ділянкою (тоді це був Ленінградський провулок, з 1993 року - вулиця Дем’яна Попова). Тут він залюбки проводив свої вихідні дні, часто спілкувався з письменниками з Будинку творчості, лікував місцевих жителів, які з вдячністю і любов’ю згадували цю прекрасну, чуйну людину і талановитого лікаря.

23 липня 1990 року Дем’ян Попов після короткочасної хвороби відійшов у Вічність. Похований на Байковому кладовищі.

Людська і професійна сутність Д.В.Попова закарбована на його надгробнику: «Подібне виліковується подібним» - девіз гомеопатії, якому лікар був вірним все життя і «Поспішай повільно» - глибока мудрість, залишена нащадкам античним світом, в якій весь Дем’ян Володимирович з його зосередженістю і виваженістю вчинків.

Дем’ян Попов став унікальною фігурою в вітчизняній гомеопатії. Його ім’я занесено до Української радянської енциклопедії.

Дві його дочки, а також онуки успішно продовжили почату справу. Загальний стаж сім’ї Попових в гомеопатії - понад 120 років. З 1991 року в Києві працює Центр гомеопатії ім. Дем’яна Попова, яким зараз керує його онук Дем’ян Попов.

Тетяна Дем’янівна Попова та її син були гостями нашої бібліотеки і залишили в подарунок свої книги, серед них - дві книги спогадів про Дем’яна Попова. Це книги:

1. Amor at labor. Любовь и труд / Сост. Т.Д.Попова. - К.: Дух і літера, 2008. – 288 с.
В книзі зібрані спогади колег відомого гомеопата, рідних, друзів, пацієнтів та вислови самого Дем’яна Володимировича, взяті із рукописних джерел

2. Попов А. Характерник / Антон Попов. – К., 2017. – 285 с.
Це автобіографічний роман про життя та долю легендарного київського лікаря-гомеопата Д.Попова, гострий, пригодницький сюжет якого заснований на реальних подіях. Твір повністю документований сімейним архівом.

Д.Попов Дем\'ян Попов. Гомеопат

Матеріал підготувала бібліограф з краєзнавчої роботи Ірпінської ЦБС Липська Я.Л.


9 листопада 2020 року

День української писемності і мови

День української мови та писемності

,,Як парость виноградної лози плекайте мову...'' - написав видатний український письменник, поет-академік, громадський діяч Максим Рильський. У широкому колі його наукових інтересів завжди перебували різноманітні галузі мовознавства : історія української літературної мови, лексикографія, правопис, стилістика, практика художнього перекладу, словникарство.

Словники-це не лише довідники, а й елемент національної культури: адже в слові втілено багато граней народного життя, багатство й різноманіття лексичних запасів рідної мови.

,,Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля
Збирайте,як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля...'
' - писав поет.

У книжковому фонді нашої бібліотеки є широкий вибір різноманітних філологічних словників, які виконують інформативну і нормативну функцію.

Знаймо, вивчаймо, шануймо рідну мову!

Максим Рильський. Твори Максим Рильський. Твори Максим Рильський. Твори Максим Рильський. Твори


09 листопада 2020 року

Всеукраїнський день працівників культури і майстрів народного мистецтва

Щиро вітаємо всіх колег, а також майстрів зі Святом!

Ви зберігаєте і розвиваєте національну культурну спадщину, збагачуєте мистецькі надбання, виховуєте естетичний смак і любов до прекрасного, несете позитив і радість!

Нехай і надалі кожен день дарує вам здоров'я, натхнення, успіх , вдячних шанувальників!
Дякуємо за співпрацю!

Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь. Федорова Т.С. Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь. Коржанівська Г.  Живопис=

Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь. Рябчук І. Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь. Скуратова Н.Г. Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь. Плеско С. Майстри декоративно-прикладного мистецтва міста Ірпінь


6 листопада 2020 року

77-річниця з дня визволення Приірпіння від фашистських загарбників

22 червня 1941 року мирне життя жителів Приірпіння, як і всієї України, було перерване війною. Все ближче до нашого краю підходила лінія фронту. Закривались установи та організації.

З перших днів війни в Ірпені та Ворзелі були сформовані винищувальні загони для боротьби з диверсантами, шпигунами і парашутистами та для охорони підприємств та інших об’єктів.

Підрозділи громадянської оборони допомагали в евакуації підприємств та населення.

Був створений «Фонд оборони», в який населення відшкодовувало частину заробітної плати, зносило облігації і золоті речі. У ворзельських здравницях розміщувались госпіталі Червоної Армії.

Почалась масова мобілізація чоловіків від 18 до 45 років до лав Червоної Армії. Більше трьох тисяч наших земляків пішли на фронт. Серед них 50 добровольців - випускників та учнів 8-9-х класів Ірпінської середньої школи, які були направлені у військове училище, а через 6-8 місяців – на фронт.

В терміновому порядку приводився в бойову готовність Київський укріплений район, передній край якого проходив вздовж правого берега річки Ірпінь. Поблизу Романівки, на краю лісу, до нашого часу залишився ДОТ, одна із споруд КІУРу.

На будівництві Київського укріпрайону працювали від 5 до 10 тисяч киян, а також близько 600 ірпінців.

Два місяці точилися жорстокі бої з фашистами. А у серпні 1941 року під натиском переважаючих ворожих сил бійці Червоної Армії змушені були відступити за річку Ірпінь, зірвавши мости.

Почалася фашистська окупація Приірпіння, яка тривала 2 роки і три місяці.

Про те, як жили і боролися жителі нашого краю з фашистськими загарбниками в роки Другої світової війни, ви зможете дізнатися з книг та матеріалів, які знаходяться в краєзнавчій кімнаті Ірпінської центральної міської бібліотеки ім.М.Рильського.

В «Книзі пам’яті України. Т.3» ви знайдете Меморіальні списки загиблих воїнів (503 особи) з міст Ірпеня та Бучі, селищ Ворзель, Гостомель, Коцюбинське, де вказано їх військове звання, дата загибелі, місце поховання.

В «Книзі Скорботи України. Т.2» подані списки мирних жителів Ірпеня та селищ, розстріляних фашистами в роки тимчасової окупації нашого краю (87 осіб).

В «Альбомі партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні» подається матеріал про партизанський рух на території Київської області та м. Києва в 1941-1943 роках, розміщені світлини керівників та членів підпільних організацій, які діяли на території Приірпіння.

В альманасі «Перемога», який підготував Ізугенєв Олександр Петрович, ветеран Другої світової війни, член міської краєзнавчої комісії, вміщено 52 спогади про ветеранів війни та спогади самих ветеранів - наших земляків про війну. Це видання було віддруковане на друкарській машинці, переплетене і розповсюджене по бібліотеках Ірпеня.

Крім того, в краєзнавчому фонді нашої бібліотеки в окремій папці зберігаються рукописні варіанти спогадів ветеранів Другої світової війни - наших земляків, а також архів фотографій, художньо-документальні видання тощо.

Пропонуємо вашій увазі відео презентацію, створену на основі цих матеріалів.

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь /Files/images/06112020/124238906_1536418149891219_9135363370485433127_n.jpg

Презентація визволення Приірпіння ві фашистів. Бібліотека Ірпінь /Files/images/06112020/124306576_1536418806557820_7583879514205692802_n.jpg

/Files/images/06112020/123909247_1536419029891131_3523205713701337801_n.jpg


3 листопада 2020 року

Виставка картин Владислава Задворського "Портрети сучасності"

Сьогодні в Ірпінській центральній міській бібліотеці відкрилася восьма персональна виставка картин ірпінського художника Владислава Задворського "Портрети сучасності". Шанувальники творчості молодого художника оглянули представлені полотна, привітали автора та побажали подальших творчих успіхів.

Виставка триватиме до 30.11.2020 р.

/Files/images/03112020/123690338_1533969740136060_3752870218774770420_o.jpg /Files/images/03112020/123731997_1533970053469362_516054239931826370_o.jpg

Ірпінська центральна бібліотека /Files/images/03112020/123684128_1533970593469308_3503110037414647622_o.jpg /Files/images/03112020/123138042_1533970766802624_1292886872839273435_o.jpg /Files/images/03112020/123660604_1533970236802677_7520712571437215414_o.jpg


29 жовтня 2020 року

Ірпінь літературний - онлайн...

28 жовтня центральна міська бібліотека міста Ірпеня у співпраці з навчальним закладом ВП НУБіП України "Ірпінський економічний коледж'' провела краєзнавчий захід - мультимедійну презентацію "Ірпінь літературний'' на платформі ZOOM. Учасниками заходу були 42 студенти і викладачі коледжу, які мали можливість ознайомитися з історією будинку творчості письменників "Ірпінь'', заснованого у 1936 році, а також творчістю видатних письменників, які проживали у нашому місті. Серед них - Микола Носов, Борис Пастернак, Максим Рильський, Леонід Первомайський, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук, Ліна Костенко, Данило Кулиняк, Наталія Околітенко та ін.

Студенти коледжу до карантину були частими гостями бібліотеки на літературно-мистецьких заходах, а тепер, в нових реаліях, ми обрали цей новий формат співпраці з навчальним закладом по національно- патріотичному і естетичному вихованню молоді.

Організаторами цього заходу були директор ЦБС О. Є. Циганенко, бібліограф Я.Л. Липська та викладачі коледжу - І. Нечипорук і Л.Клименко.

Ірпінська центральна бібліотека Ірпінська центральна бібліотека


28 жовтня 2020 року

76-річниця визволення України від фашистських загарбників

40 місяців тривали воєнні дії на українській землі, кожний її клаптик рясно политий кров'ю. Втрати України становлять понад 11млн. осіб. Серед них 4,5 млн. цивільного населення, 4,6 млн. військово-службовців, вивезено для примусової праці до Німеччини - 2,4 млн українців. Було зруйновано 714 міст і 28 тисяч сіл, знищено 16 тис. промислових підприємств. Ніколи не згасне в пам'яті народу велика трагедія, в ці дні ми схиляємо голови перед пам'яттю загиблих воїнів.

Сьогодні в нашій бібліотеці пройшла година пам'яті, в якій прийняв участь Пісний В.І.
Його тесть Альошин Олександр Якович, 25-літній командир взводу 55 гвардійської танкової бригади загинув 21 жовтня 1943 року в боях за Букринський плацдарм. Дякуючи великим пошуковим роботам, В. Пісному вдалось знайти місце поховання героя в селі Дударі Миронівського району.

Присутні на заході ознайомились з книжковою виставкою, краєзнавчими документами, поклали квіти до могили Невідомого солдата на Алеї слави в Ірпені. Вічна слава героям - визволителям України!

76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів

76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів

76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів 76 річниця Визволення від фашистських окупантів


20 жовтня 2020 року

нові книги нові книги

нові книги нові книги

нові книги нові книги

Огляд підготувала провідний бібліограф Ірпінської ЦБС Сметанюк Інна.


14 жовтня 2020 року

День захисника України

У цей день українці поціновують воїнів, які в різні часи обороняли і обороняють нашу незалежність і територіальну цілісність.

Це свято пов’язане з розвитком війська від часів Русі. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних Збройних сил України, які сьогодні відстоюють суверенітет України у війні з російським агресором. Пізнаваймо, шануймо, вивчаймо нашу героїчну історію!

Слава Україні!
Героям слава!

Виставка до дня Козацтва 2020 року Виставка до дня Козацтва 2020 року Виставка до дня Козацтва 2020 року Виставка до дня Козацтва 2020 року


Ірпінська бібліотека відзначила своє 75-ліття


Ірпінська бібліотека. Ювілей
30 вересня 2020 року

75-літній ювілей Ірпінської міської центральної бібліотеки

30-го вересня свій 75-літній ювілей святкувала Ірпінська міська центральна бібліотека імені Максима Рильського. Наш заклад завжди був монолітним осередком культури міста, місцем зустрічі творчої інтелігенції та усіх, хто любить наше місто. Cьогодні це одна із найсучасніших бібліотек Київщини, куди охоче ідуть читачі, де проводять різноманітні заходи наші митці та проходять всеукраїнські та міжнародні зустрічі, презентації книг відомих українських поетів та письменників. Потужний, кваліфікованих, доброзичливий персонал завжди допоможе обрати необхідну літературу та організувати будь-який захід. У рік наша бібліотека обслуговує більше 6 000 читачів, а її фонди налічують понад 60 000 книжок.

Короткий фоторепортаж про святкування до вашої уваги:

Ірпінська бібліотека. Ювілей Ірпінська бібліотека. Ювілей. Маркушин

Ірпінська бібліотека. Ювілей Ірпінська бібліотека. Ювілей

Ірпінська бібліотека. Ювілей Ірпінська бібліотека. Ювілей

Ірпінська бібліотека. Ювілей Ірпінська бібліотека. Ювілей. Циганенко О.Є.

Автор світлин - Світлана Шилова.


30 вересня 2020 року

До 75-літньої історії Ірпінської центральної міської бібліотеки

Ірпінська центральна міська бібліотека ім.М.Рильського

На початку 1945 року гостинно відчинила двері назустріч своїм читачам наша бібліотека, яка була одночасно і Києво-Святошинською районною бібліотекою, із штатом 2 бібліотечних працівника. Розмістилась вона при будинку культури міста Ірпеня (нині міський будинок культури по вул. 74-ї стрілецької дивізії) в двох маленьких кімнатках площею 25 кв.м. Уявімо собі це книжкове царство”: пічне опалення, гасове освітлення, напівтемрява в читальному залі. До послуг читачів були три стелажі з книгами, три книжкові виставки: «Вивчаймо біографію Леніна та Сталіна», «Вчасно і без втрат зберемо урожай і достроково виконаємо хлібозаготівлю», 4 столи і 4 стільці, та після страхіть війни люди тяглися до знань. Щоденно бібліотеку відвідувало 100-140 читачів. Основними формами масових заходів були голосні читки, бесіди, колективні читання, обговорення книг.

Незабаром бібліотека вже мала 3 тисячі книг, зібраних і подарованих жителями Ірпеня, передплачувала 39 назв газет і журналів, обслуговувала за рік біля 800 читачів, в тому числі 240 дітей. Першими бібліотечними працівниками були Толпигіна К.С., Коваль Н., Біба Н.Ф., Мачуговська К.В.

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

У 1952 р. на посаду завідуючої бібліотекою була призначена Сініцина Наталія Олександрівна, яка понад 45 років віддала становленню і розвитку бібліотечної справи в місті, за що була удостоєна у 1999 році звання «Почесний громадянин міста». В 1952 році фонд бібліотеки вже нараховував 10 тис. примірників, але матеріальна база була ще слабкою. Те ж тісне приміщення, в якому було розміщено 10 шаф і стелажів з книгами, 5 книжкових вітрин, 9 столів.

Перед невеликим колективом бібліотеки із штатом 3 чол. ставились надзвичайно великі завдання в роки «будівництва комунізму» та «формування світогляду радянської людини»: першочергове комплектування фондів суспільно-політичною літературою, зокрема, творами класиків марксизму-ленінізму, їх пропаганда, зв’язок з школами партосвіти, проведення різноманітних лекцій. Робота бібліотеки, її книжкові фонди були заідеологізовані.

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

Неодноразово на засіданні райвиконкому піднімалось питання про виділення нового приміщення для бібліотеки, і ось в 1961 р., їй було віддано приміщення, збудоване під перукарню в центрі міста по вул. Леніна, до якого пізніше було добудовано читальний зал. Площа нового приміщення бібліотеки збільшилася до 150 м2. В ці роки в бібліотеці підібрався згуртований колектив спеціалістів, які продовжували працювати в ній і далі від 20 до 45 років. А саме: Сініцина Н.О., Гречулевич С.М., Микитянська М.Д., Толпигіна К.С., Комаренко Г.Ф. При бібліотеці був створений прекрасний бібліотечний актив, залучений до масових заходів, ремонту бібліотечного фонду.

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

Частими гостями бібліотеки були відомі українські письменники, які відпочивали в Будинку творчості письменників в Ірпені і радо зустрічалися з читачами. У книжковому фонді бібліотеки є книги з їх дарчими надписами. Велику роль у роботі бібліотеки займала краєзнавча діяльність по вивченню історії Приірпіння. Був згуртований колектив краєзнавців і створена міська краєзнавча комісія під керівництвом Сініциної Н.О. Зусиллями краєзнавців було підготовлено і випущено 14 томів літописів і краєзнавчих бюлетнів.

23 березня 1965 р. за рішенням облвиконкому (№ 188) бібліотека перестає бути Києво-Святошинською районною і перейменовується у Ірпінську міську бібліотеку для дорослих, штат бібліотеки становив 6 чоловік. На 1.01.1966 р. книжковий фонд налічував вже 21 200 примірників книг, читачами бібліотеки було 3626 жителів міста, яким видавалось за рік біля 83 тис. книг, проводилось біля 50 різноманітних масових заходів.

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

Загальному піднесенню рівня діяльності бібліотек сприяла проведена на початку 1977 р. централізація мережі 7 масових бібліотек Міністерства культури в місті Ірпені та селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Ірпінська бібліотека стає центральною міською бібліотекою, її штат збільшився 16 чол. Виділяються значні кошти на поповнення фондів бібліотек міста, зміцнення матеріальної бази. В 1977 році розпочалося будівництво нового приміщення центральної міської бібліотеки на першому поверсі житлового будинку по вул. Шевченка (колишня Леніна).

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

Справжнього свята діждалась бібліотека, коли в 1983 р. отримала нове, одне з найкращих в області приміщень в центрі міста збудоване за типовим проектом загальною площею 1200 м2, сюди ж була переведена і міська бібліотека для дітей. До послуг читачів запрацював читальний зал на 40 місць. Більше 100 учнів та студентів щоденно займалися в залі.

Читачам абонементу був організований широкий відкритий доступ до книжкового фонду на 50 книжкових стелажах, де тематично були представлені кращі зразки художньої і науково-популярної літератури.

Циганенко О.Є. історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

У 1983 році, директором ЦБС призначена Циганенко Олена Єгорівна в зв’язку з виходом Синиціної Н.О. на пенсію.

У 1989 році при центральній бібліотеці була організована міська літературна студія «Дебют». В літературно-музичній вітальні регулярно почали проводитися літературні вечори, зустрічі з письменниками, організовувалися виставки майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

.=

За отримання державної незалежності 1991 року у діяльності публічних бібліотек відбулися суттєві зміни. Важливим кроком на цьому шляху стало переосмислення її соціальної ролі, розширення функцій, оновлення принципів і змісту діяльності.

У 1997 році був створений сектор цінних і рідкісних видань на основі колекції букініста Кропиви П.Ф., переданій центральній бібліотеці.

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня

З 1992 року почали надаватися послуги з ксерокопіювання документів. У 2009 році створений інтернет-центр, який надає ряд додаткових послуг.

У 2014 році був проведений капітальний ремонт і реконструкція бібліотеки.

Сьогодні книжковий фонд центральної бібліотеки налічує близько 80 тис. примірників, передплачує 13 назв газет та 32 назви журналів, нашими читачами є 6 тис. дорослих та дітей нашого міста.

За ці роки бібліотека перетворилася на сучасний багатофункціональний інформаційний, просвітницький та культурно-масовий центр.

В інтернет-центрі можна користуватися сервісом інформаційних послуг та отримати необхідну консультацію спеціаліста, у затишному читальному залі та на абонементі ознайомитись з оновленим книжковим фондом, в літературно-мистецькій вітальні зустрітися з творчими людьми: письменниками, художниками, майстрами декоративно-прикладного мистецтва, відвідати інтелектуально-просвітницькі мультимедійні заходи для молоді, зустрітися з краєзнавцями і попрацювати в інформаційно-краєзнавчому центрі, знайомлячись з історією та сучасністю літературно-мистецького Приірпіння.

Важливого значення надається вивченню та поширенню бібліотечних інновацій. Про всі здобутки і досягнення бібліотеки, можна дізнатися на нашому сайті та на сторінках соціальних мереж (Фейсбук, Інстаграм).

історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня історія Ірпінської бібліотеки, історія Ірпеня


15 вересня 2020 року

Вітаємо з ювілеєм Попову Тетяну Дем’янівну!

Т.Попова в бібліотеці

15 вересня виповнилось 90 років від дня народження відомого лікаря-гомеопата, заслуженого лікаря України, почесного президента Асоцiацiї гомеопатiв України, кавалера ордена Святої Ольги III ступеня (2007)

Тетяна Попова – донька і спадкоємиця видатного лікаря-гомеопата, основоположника вітчизняної гомеопатії, засновника Київської Гомеопатичної Школи Дем’яна Володимировича Попова, який в 1947-1990-х роках проживав на власній дачі в Ірпені у провулку Ленінградський (нині вулиця Д.Попова). Його будинок зберігся до наших днів, там нині проживають спадкоємці.

Народилась 1930 року в місті Кіровограді. Закінчила Київський медичний інститут. Працювала спочатку як хірург, потім, перейнявши досвід батька, як лікар-гомеопат. З 1989 року по 1995 рік очолювала Центр Гомеопатії Міністерства Охорони Здоров’я України.

Лікар-гомеопат Тетяна Попова - автор численних праць з гомеопатії, а також мемуарів, в яких вона розповідає про свою родину, перші самостійні кроки як спеціаліста, про важливі події в житті.

У квітні 2016 року в Ірпінській центральній міській бібліотеці в рамках святкування Дня здоров’я відбулася зустріч з Тетяною Дем’янівною Поповою та її сином, лікарем-гомеопатом Антоном Поповим, після якої пані Тетяна подарувала бібліотеці колекцію своїх книг з дарчим надписом.

«Я вірю в чудеса. Вважаю навіть, що вірити в чудеса – святий обов’язок кожного лікаря. Інакше звідки черпати оптимізм в щоденній оточуючій тебе атмосфері хвороб. Чудо може статися внаслідок невичерпності резервів людського організму, а гомеопатія здатна творити чудеса», - Тетяна Попова.

Бажаємо Вам, шановна Тетяно Дем’янівно, міцного здоров’я, родинного тепла, вірних друзів і вдячних пацієнтів.

Книги Т.Попової Книги Т.Попової Книги Т.Попової Книги Т.Попової


15 вересня 2020 року

До 130-річчя від дня народження Агати Крісті

Агата Крісті. Цікаві факти Агата Крісті. Цікаві факти

Агата Крісті. Цікаві факти Агата Крісті. Цікаві факти

Агата Крісті. Цікаві факти Агата Крісті. Цікаві факти

Агата Крісті. Цікаві факти Агата Крісті. Цікаві факти

Огляд підготувала провідний бібліограф Ірпінської ЦБС Сметанюк Інна


11 вересня 2020 року


Краєзнавчі читання

Культурно-освітній розвиток Ірпеня на початку ХХ століття.
Перша бібліотека Ірпеня

Ще на зорі існування Ірпеня його жителі вміли організовуватись для задоволення своїх адміністративних, господарчих і культурних потреб. Так в серпні 1906 року в селищі виникло Товариство благоустрою, у якому діяли комісії: з громадських споруд, з назв і впорядкування вулиць, ревізійна та інші. В 1908 році були внесені зміни до статуту Товариства, яке заявило, що бере на себе турботи, зокрема з відкриття церкви, навчальних закладів, влаштування парку, освітлення вулиць, постійного чи тимчасового клубу, вистав і концертів, а також літературних читань. На проведення таких читань потрібно було просити не лише дозвіл начальника місцевої поліції, а й попечителя навчального округу. Кошти Товариства складалися з численних внесків, зокрема членських у розмірі 3-х карбованців на рік, добровільних пожертвувань, зборів від вистав, читань, концертів, а також відсотків від прибутків із базару, парку тощо.

З метою відкриття в Ірпені народного училища, тобто школи, у травні 1909 року була створена училищна комісія, яку очолив голова комітету Товариства благоустрою М.Ожеговський. На утримання училища було виділено 500 карбованців. Решту коштів зібрали жителі селища. Для училища найняли за 200 карбованців на рік будинок Пир’яні на вулиці Вокзальній. І вже 30 серпня 1909 року відбулося його урочисте відкриття. Плата за навчання одного учня становила 3 карбованці на рік.

При училищі була відкрита бібліотека, яка вважається першою бібліотекою Ірпеня. За документами фонду Канцелярії київського губернатора, які знаходяться в Київському обласному державному архіві, в переліку книжкових магазинів, лавок і бібліотек Київського повіту на 01 липня 1911 року значиться бібліотека селища Ірпінь. У графі «Звання, ім’я, по батькові і прізвище власника» вказано: «При Ірпінському народному училищі». Як далі розвивалася в Ірпені бібліотечна галузь ми дізнаємося лише зі спогадів, які залишила нам старожил міста Ірпеня, краєзнавець Євдокія Тимофіївна Брикс, яка згадувала: «На початку 1920-х років в Ірпені, в колишньому будинку полковника-білогвардійця по вулиці 4-та лінія було відкрито клуб залізничного відомства, де у двох кімнатах знаходилася бібліотека на громадських засадах, якою завідувала Юлія Миколаївна Старинська. Книги для бібліотеки були зібрані жителями селища». Офіційною датою відкриття публічної бібліотеки в місті Ірпені вважається січень 1945 року.

В підготовці публікації використана книга А.Зборовського «Історія Ірпінського краю» та краєзнавчі матеріали з фонду Ірпінської центральної міської бібліотеки ім.М.Рильського.

Матеріал підготувала бібліограф з краєзнавчої роботи Ірпінської ЦБС Липська Я.Л.


8 вересня 2020 року

Нові надходження до фонду бібліотеки

нові книги

Х.Мураками. Убийство командора Мак\'юен. Горіхова шкарлупа

Е.Леус. Поверни манну небесам Т.Гаврилів. Червнева злива

Г.Афанасьєв. Піднятися після падіння В.Аллен. Повний безлад

Огляд підготувала провідний бібліограф Ірпінської ЦБС Сметанюк Інна


З А В І Т А Й Т Е Д О Н А С !

Завжди раді Вас бачити

Щоб ознайомитися з попередніми подіями - зверніться до архіву новин

Питання? Відповідь!

рейтинг
відповіді
перегляди
рейтинг0
відповіді1
перегляди333
рейтинг0
відповіді1
перегляди281
рейтинг0
відповіді1
перегляди290
Задайте Ваше питання
Для того, щоб задати питання на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.