Архів новин за березень 2021 року

31 березня 2021 року

Пізнаваймо історію і культуру рідного краю

Краєзнавство - один з пріоритетних напрямів роботи бібліотек.

У 2020 році за кошти міського бюджету, з метою вивчення історії рідного краю і творчості місцевих авторів, було видано ряд книг, які надійшли до публічних і шкільних бібліотек Ірпеня.

Сьогодні отримали 163 книги на суму 21750 грн. сім навчальних закладів управління освіти і науки Ірпінської міської ради.


30 березня 2021 року

Огляд нової навчальної літератури


25 березня 2021 року

Зустріч з художником Інокентієм Коршуновим

Ірпінський художник-графік, книжковий ілюстратор Інокентій Коршунов отримав стипендію голови Київської облдержадміністрації видатним діячам культури області. Чим живе митець сьогодні і які має плани на майбутнє, дізнавалися журналісти ITV.


24 березня 2021 року

Пізнаємо історію Київщини, Бориспільщини і Приірпіння

24 березня в бібліотеці на запрошення депутата міської ради Плешка М.В. відбулась зустріч з відомим краєзнавцем, кандидатом педагогічних наук, Президентом Міжнародного освітнього фонду ім.Ярослава Мудрого Стрілько-Тютюн Валентиною Василівною.

В її науковому доробку цілий ряд краєзнавчих книг з історії, культури і освіти Бориспільщини.

Цікавим для нас є одне з останніх її досліджень про Всеукраїнський антибільшовицький рух опору у 1920-1921роках, метою якого було відновлення УНР. Штаб комітету руху опору розташовувався в Києві, а згодом перемістився в Ірпінь на вулицю Шевченка 4, ( нині вул.Гайдамацька), де перебував з березня по червень 1921року.

І8 червня розпочалась ліквідація штабу руху опору одночасно в Києві і Ірпені, після доносів зрадників. Керівника штабу повстанського руху Івана Чепілко було заарештовано в Ірпені 21 червня, а 28 серпня НКВС засудила до страти його та ще 38 Членів Всеукраїнського повстанського комітету.25 інших членів організації було відправлено в концтабори. Книга про цю подію готується до друку.

Зустріч з гостею транслювалась в прямому ефірі в FB на сторінці Максим Плешко через карантинні обмеження.

Валентина Василівна подарувала нашій бібліотеці ряд своїх книг з історії Бориспільщини, які можна буде переглянути у краєзнавчій кімнаті бібліотеки. Ознайомившись з бібліотекою, вона високо оцінила нашу краєзнавчу діяльність.


23 березня 2021 року


19 березня 2021 року

Максим Рильський у сосновім Ірпені

Рильський М.Т.

19 березня виповнюється 126 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського – видатного українського поета, перекладача, вченого.

З 1938 до весни 1951 року Максим Рильський проживав з родиною в нашому місті по вул. Центральній, 15 на власній дачі.

19 березня 2020 року, з нагоди 125-річчя від дня народження поета, рішенням Ірпінської міської ради за №6416-79-VII центральній міській бібліотеці міста було присвоєне ім’я Максима Рильського.

З Ірпенем своє життя М.Рильський пов’язав ще в 1929 році, коли разом з дружиною та старшим сином Жоржем винаймали тут кімнату, де прожили ціле літо. Так, 11 липня 1929 року у віршованому листі-відповіді до Павла Григоровича Тичини, який тоді відпочивав на Кавказі в Новому Афоні, Максим Тадейович писав:

Спасибі щире за привіт
З далекого Афону!
Одповідає Вам піїт
«Класичного шаблону».
Тепер у нас дощі шумлять,
Неначе море грає, -
А як те все до серця взять,
Даруйте, я не знаю.
Живу в сосновім Ірпені,
Як в тихому затоні,
Потроху пишеться мені
В ліро-епічнім тоні…

Від того часу родина Рильських щоліта для відпочинку наймала дачу в Ірпені.

Після відкриття в 1936 році ірпінського Будинку творчості письменників М.Рильський не один рік жив і працював тут аж до самих холодів. Майже незаймана тоді природа заплави, лісу і селища знайшла відображення у високих зразках його лірики, таких як «Молодий садок», «Ніч колихала так ласкаво…», «Димом котиться весна», та ін.

У 1938 році, коли Будинок творчості став популярним і перенаселеним, М.Рильський придбав в Ірпені власний будинок по вулиці Центральній, 15. На жаль, будинок поета не зберігся.

Син письменника, Богдан Рильський, у книзі спогадів «Мандрівка у молодість батька» присвятив цілий розділ ірпінському періоду життя М.Рильського і всієї родині, який називається «У сосновім Ірпені».

Книга Б.Рильського

Він писав: «Десь 1937-1938 року у батька виникло бажання придбати власний будиночок під Києвом у дачній місцевості. Звичайно, зупинилися на Ірпені, в якому не раз бували. Сама думка придбати «недвижимость», очевидно, стала можлива тому, що батько вперше в житті одразу одержав досить солідні гроші за лібрето опери «Щорс» … Те, що вибір випав саме на будиночок по вулиці Центральній, пояснюється, думаю, тим, що стояв цей будиночок поряд із дачею композитора і диригента Володимира Йориша. А з Йоришем Максима Тадейовича єднала спільна праця в Київському оперному театрі. Очевидно, дізнавшись про намір батька, той і порадив йому звернутися до свого сусіди».

Відомо, що з 1929 по 1935 рік М. Рильський завідував літературною частиною Київського оперного театру. Він перекладав тексти українською, переглядав старі переклади, прагнув до гідного звучання української мови, тобто вкладав безліч праці, натхненно-поетичної і організаційної, у творення повноцінних, яскравих вистав.

В творчій біографії багатьох українських майстрів вокалу, зокрема відомої співачки Оксани Петрусенко, значне місце посіли слушні, тонкі поради поета.

О.Петрусенко теж мала дачу в Ірпені за нинішньою адресою вул. Соборна, 81. Цей будинок теж був кілька років тому зруйнований.

Рильський М.Т. та його дружина

Будиночок, який збирався придбати М.Рильський, був ще незакінчений, стояв без штукатурки, з недобудованою верандою. Грунт на садибі – суцільний пісок, росло лише кілька фруктових дерев. Сама садиба знаходилася біля залізничної колії та й ціна була дуже високою. І хоч численні порадники відмовляли Максима Тадейовича від купівлі, він купив саме цей будинок. Згодом будинок добудували, він мав три кімнати, в одній з яких знаходився кабінет М.Рильського. А влітку за кімнату правила і досить велика засклена веранда, що дивилася у бік дачі Йоришів.

До веранди вели цегляні сходинки, увінчані з двох боків цегляними стовпчиками, на яких стояли цементні вази для квітів. На цих сходах біля ваз зразу після війни сфотографувалися М.Рильський з Катериною Миколаївною.

Опалювався будиночок взимку грубою. Світили гасовими лампами, бо до війни і в перші післявоєнні роки електрики в будинку не було. Через деякий час будинок обклали цеглою, а біля входу добудували цегляну веранду, яка влітку правила за їдальню.

Символічно, що першим твором, написаним М.Рильським у власному будинку, було віршоване оповідання під назвою «Любов»:

Рильський М.Т.

У грубці затопив Ірпінь,
Узув повстяники й кожуха,
Як памороззю вкритий кінь,
Пробігла полем завірюха –
І стишилась. І серце слуха
Тріщання ідилічних дров
І щось бурмоче про любов.

Максим Тадейович доклав чимало зусиль до того, щоб перетворити свою ділянку на справжній сад. Були посаджені фруктові дерева, розбиті квітники. Велику допомогу М.Рильському в цьому надав давній приятель родини Рильських відомий селекціонер із Сквири Йосип Якович Магомет. Садити щепи допомагали не лише члени родини, а й друзі М.Рильського. Тож кожне дерево після посадки одержувало свою назву.

Рильський М.Т.

Особливою гордістю М.Рильського були викохані ним троянди і полуниці, які добре родили на піщаному ґрунті. Не раз поет згадував їх у віршах.

На ірпінській дачі поет мав можливість для спокійної творчої праці у будь-яку пору року. Взимку М.Рильський робив тривалі прогулянки засніженими вулицями Ірпеня, а в перервах між роботою любив відкидати сніг на стежках садиби.

Влітку Максим Тадейович порався в садку біля улюблених дерев і квітів або рибалив на річці Ірпінь, яка була тоді чистою і повноводною. В ті часи в річці водилося багато риби: головень, щука, окунь, пліть, краснопір.

Ось як писав у спогадах Б.Рильський: «Річка не дуже широка, звивиста, поросла біля берегів комишем, лататтям. У своїй течії біля будинку творчості розливалася на кілька рукавів, утворюючи на поворотах невеликі заводі…Вода у річці була прозоро-чистою, казали, навіть цілющою – йодистою…Це тут, на річці Ірпінь, в години ранкової тиші, у човні, наодинці із собою, він обдумував свої знамениті «Рибальські сонети», які присвятив майстрові не тільки художньої прози, а й вудкарства, Костянтину Паустовському».

Влітку в ірпінському будиночку М.Рильського було завжди людно. На вихідні приїздили з Києва гості, здебільшого друзі юнацьких літ дружини М.Рильського, Катерини Миколаївни. Часто приходили письменники з Будинку творчості. На обід чи вечерю збиралися звичайно під «сикомором» - так жартома називав Максим Тадейович великий гіллястий берест, що ріс в глибині садиби. За столом під цим деревом він любив працювати. Серед гостей, що приїздили із Києва, часто бували художниця Євгенія Дмитрієва з чоловіком. Вона привозила з собою мольберт і фарби, малювала квіти, любовно виплекані М.Рильським. Є.Дмитрієва розмалювала також стелю в кабінеті М.Рильського в ірпінському будиночку – журавлі, що відлітають у вирій.

Одним з довоєнних відвідувачів дачі був і молодий поет Кость Герасименко, Незважаючи на досить істотну вікову різницю і приналежність до різних поетичних шкіл, вони дружили. К.Герасименко часто бував у Ірпені. Він був закоханий у доньку композитора М.Вериківського Ірину, з якою згодом одружився. У Вериківських теж була дача в Ірпені по вулиці Піонерській, 12, куди М.Рильський неодноразово навідувався у гості.

Іноді дача Рильських ставала притулком для друзів або знайомих, у яких виникли якісь неприємності, певний час не було житла або з’явилася потреба просто попрацювати.

Осінь і зиму 1939 року в Ірпені проживав рідний брат М.Рильського Богдан Тадейович. Після лікування у Києві, він оселився на дачі, тут його доглядала хатня робітниця. Тут же на дачі Богдан Тадейович і помер.

Десь у 1939 році в кабінеті М.Рильського на ірпінській дачі з’явився рояль фірми «Шредер», придбаний у вдови репресованого поета Михайла Семенка, з яким у М.Рильського були дружні стосунки. Максим Тадейович часто грав на роялі, і не тільки тоді, коли збиралися друзі або приїжджали гості, а і в перервах між роботою.

Музика займала велике місце в житті М.Рильського,. «Мабуть, я родився швидше музикантом, аніж поетом. Тільки потім сталося так, що слово заступило музику», - зауважив якось Максим Тадейович.

Із музичних творів найбільше любив слухати Рахманинова, Бетховена, сонети Миколи Метнера. А пристрастю М.Рильського в музиці був «божественний» Шопен, особливо його «Анданте кантабіле». Сучасники згадували, що М.Рильський був хорошим музикантом і любив імпровізувати на фортепіано.

В кінці 1938 року, напередодні 125-річччя з дня народження Т.Шевченка, Максим Рильський разом з російськомовним поетом і перекладачем Миколою Ушаковим взяли на себе важливе завдання – видати «Кобзаря» Шевченка в нових перекладах російських радянських поетів. Було задіяно п’ятдесят поетів-перекладачів. Так, переклад «Гайдамаків» взяв на себе О.Твардовський, «Катерини» - М.Ісаковський, «Марії» - Б.Пастернак, «Гамалії» і «Сліпого» - М.Асєєв.

В зв’язку з цією роботою М.Рильський часто приїздив до Москви, а звідти, в Ірпінський Будинок творчості для спільної праці над перекладами російською мовою творів Тараса Шевченка та Лесі Українки навідувався давній гімназичний друг М.Рильського, російський письменник Олександр Дейч. Пізніше у спогадах він з ніжністю згадував Ірпінь, невелику, але привабливу річку, засніжені ірпінські вечори в затишній зеленій вітальні Будинку творчості.

Ось як писав про такі вечори поет Олекса Ющенко, який багато років відпочивав і творив в Ірпінському будинку творчості. Він був не лише палким прихильником Ірпеня, а й Почесним громадянином нашого міста.

Ірпінська імпровізація

Біля рояля сходились колись

Під вечір на веранді, після праці,

Співці поважні й скромні новобранці

У Ірпені було. Тоді лились

Мятежні звуки. Мариться чи сниться:

Із нами був і Лисенко, й Шопен,

А дівчинка, що в лузі йшла ген-ген,

Вже не пастушка – стала чарівниця!

Ридав, сміявсь у тишині рояль.

Ні, не мелодії пливли Шопена –

Душа Максима Рильського натхненна

Всіх за собою кликала у даль.

- Що грали ви? – запитуємо в нього.

- Ловив свій настрій віку молодого…

Олекса Ющенко

Ідилічне перебування Рильських на дачі в Ірпені перервала війна. Під час війни, опинившись в евакуації в Уфі, Максим Тадейович довго нічого не знав про долю ірпінського будиночка. Але про те, що цей будиночок-хатка був завжди перед очима поета, свідчить поема «Жага», написана в 1942 році.

Лише десь восени 1943 року, перебуваючи з родиною вже у Москві, Максим Тадейович дізнався від старшого сина Жоржа, який приїжджав до них з фронту в короткочасну відпустку, що його ірпінський будиночок уцілів, але в ньому в роки окупації знаходилася місцева поліція. Факт цей болісно вразив письменника. Через рік у вірші «Напис» (1944) він написав:

В моїм будиночку, в зеленім Ірпені,

Була поліція. Запроданці брудні

Творили над людьми нелюдську тут розправу.

Все глибше грузнучи в липучу твань криваву.

Їх пан в Німеччині, що хтів би цілий світ

Загородить в один колючий, ржавий дріт,

Навчив і посіпак, - тож круг мойого саду

Колючу і вони поставили ограду.

Як спомин про страшні, про зловорожі дні,

Не стерто напису у мене на стіні :

«Такого-то числа такого-то убито...».

Яку трагедію в тім написі відбито,

Хто був незнаний той, чи написав він сам,

На страту ідучи, прощаючись з життям,

Ту епітафію, чи друг його й товариш,-

Не знати. Та ножем страшніше не удариш

У серце, як отим незграбним олівцем

Мене уражено!..

Родина Рильських повернулася з евакуації до Києва 16 квітня 1944 року. Почався період «освоєння» розграбованої німцями міської квартири і, звичайно, Ірпеня. Ірпінський будиночок війна не зачепила, але з речей, залишених там, нічого не збереглося. Лише згодом віднайшовся рояль. Хтось із сусідів забрав його з будинку, а потім повернув.

Рильський М.Т. та його сім\'я

Добиратися до Ірпеня тоді було дуже важко, дороги в роки війни були розбиті. І хоч наприкінці 1944 року за особистою вказівкою М.С.Хрущова М.Рильському було виділено персональну автомашину, це мало допомагало.

Шосе через Гостомель тоді не було. Треба було їхати через Святошин, а потім лісом через страшенні піски. Машина постійно загрузала в піску, і часто доводилося шукати вантажівку чи трактор, щоб її витягнути.

Одразу після війни М.Рильський з родиною їздив в Ірпінь переважно поїздом. Пасажирських вагонів тоді не вистачало, тому приміські поїзди формувалися з товарних, так званих «теплушок». Пасажирів було багато і «теплушки» доводилося брати штурмом. Поїзди ходили без розкладу і інколи подорож до Ірпеня тривала декілька годин.

Богдан Рильський у спогадах про батька писав: «Особливо запам’яталися мені перші повоєнні приїзди на дачу взимку. Напередодні вихідного дня, добре промерзлі в холодному вагоні, вже пізно увечері вузькою стежкою, витоптаною в снігу, добираємося від станції до будиночка…Не роздягаючись, біжу у сарайчик по дрова, з гуркотом кидаю їх біля груби. Мама запалює гасову лампу, виймає з сумки якісь припаси. Невдовзі у грубі палахкотить вогонь. З батьком відколюємо від полін тоненькі довгі трісочки, настромлюємо на них шматочки сала. По черзі настромлене сало підносимо через відкриті дверцята груби до вогню. Чи є на світі смачніша їжа, ніж ця, яку батько називав «салом на шпичці»! Через деякий час вмощуюсь спати на ліжко, що стоїть біля груби…А батько ще довго сидітиме, низько схилившись над паперами. Поруч з ним, біля гасової лампи мама. Надівши окуляри, щось латає, штопає…»

Гості взимку на дачу приїздили рідко. Першої повоєнної зими у Максима Тадейовича в Ірпені гостював давній друг, композитор Сергій Сергійович Жданов, з яким вони в середині 30-х років працювали над оперою «Щорс». Жданов написав і кілька романсів на слова М.Рильського. Жданови мали дачу у Ворзелі. До війни родини Рильських і Жданових дружили, часто бували в гостях одні у одних.

Літньої пори відновлювалися приїзди гостей з міста. Кілька днів в Ірпені проживав відомий художник Яр-Кравченко, який спеціально приїздив із Москви малювати портрет М.Рильського.

На вогник ірпінської дачі часто приходили друзі-письменники з Будинку творчості: Ю.Яновський, О.Копиленко, Ю.Смолич з дружиною, Ю.Мокрієв, К.Паустовський, О.Вишня з дружиною, подружжя Дейчів, подружжя Сосюр, а також давній і вірний друг Андрій Малишко, дружба з яким виникла в роки війни, а в Ірпені ще більше зміцніла.

А скільки літераторів-початківців перебувало в Ірпені! Абрам Кацнельсон згадував: «Найчастіше ми зустрічалися з Максимом Тадейовичем в його ірпінському будиночку. Багато з молодих поетів 30-х років добре знають і з вдячністю пам’ятають невелику садибу в Ірпені, де він з любов’ю плекав не тільки квіти та яблуні, але й наші поетичні паростки…».

В повоєнний період проживання в Ірпені М.Рильський бував у гостях у художника М.Донцова, який проживав тоді по вулиці Тургенівській, 18. На жаль, його будинок не зберігся до нашого часу.

Рильський М.Т. та його сім\'я

Невдовзі по війні родина Рильських збільшилася – одружився старший син Жорж. А 6 серпня 1947 року в Ірпені народився перший онук Максима Рильського, якого на честь діда було названо Максимом.

Останні 2-3 роки Рильські пізньої осені і взимку на дачі майже не жили. Навесні 1951 року, закінчивши спорудження двоповерхового будинку в Голосієві, Рильські виїхали з Ірпеня. Розрослася сім’я, і ірпінський будиночок став тісним. Крім того, у М.Рильського було гірке відчуття від усвідомлення того, що його дачу спаплюжили фашисти.

Так скінчився 15-річний «ірпінський» період життя на тільки М.Рильського, а і всієї родини. Однак, до кінця свого життя Максим Тадейович, згадував сосновий Ірпінь, який багато років дарував йому натхнення: «І тепер сумую за ним. Не покинув би, та зіпсували річку Ірпінь. Почали розчищати, створювати гучну Ірпінську заплаву…Річка пересохла…». А ірпінську дачу Рильського придбав відомий український письменник Вадим Собко.

В Ірпені з метою увічнення пам'яті видатного поета в 1982 році вулиця Гутенберга та провулок Гутенберга були перейменовані на вулицю Рильського та провулок Рильського.

«Великі поети говорять від імені свого народу, бо мають на це право. Народ вважає їх голоси своїм голосом, і в цьому найвища честь для поетів. Великі поети – завжди сучасники», - сказав Максим Рильський. І до таких поетів, безперечно, ми відносимо і його.

Підготувала Липська Я.Л.


12 березня 2021 року

ІРПІНСЬКА ШЕВЧЕНКІАНА

9 березня виповнилося 207 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – геніального українського поета і художника, філософа і громадського діяча, пророка української нації, з особистістю якого мільйони людей пов’язували свої надії на українське національне відродження. В кожний історичний момент ми, українці, шукаємо підтримки з боку великого Кобзаря, доводимо свою любов і повагу до нього.

Дослідники спадщини великого Кобзаря звернули увагу на місце написання ним своїх творів. І виявилося, що його численні поетичні і прозові твори, портрети і малюнки створені в населених пунктах, які нині входять у столичну Київську область, а саме: Баришівці, Березані, Білій Церкві, Богуславі, Борисполі, Броварах, Василькові, Вишгороді, Києві, Переяславі, Сквирі, Таращі, Трипіллі, Фастові, Яготині.

Ні на Приірпінні, ні в Ірпені Тарас Шевченко не був, адже Ірпінь – молодий населений пункт, він виник через сорок років після смерті Шевченка. Але, ще до революції тут 1917 року була вулиця Шевченка і вулиця Українська. З архівних документів відомо, що в Гостомелі в 1920 році на зборах громади розглядалось питання про встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку на добровільні пожертвування.

Багато відомих письменників, композиторів, художників, які проживали на Приірпінні зверталися до творчості Шевченка, написали свої власні твори. Так виникла Ірпінська шевченкіана.

Десять митців, які проживали на Приірпінні, в різні роки були удостоєні звання лауреата Шевченківської премії. Це композитори Л.Ревуцький і Б.Лятошинський, письменники М.Стельмах, М.Шудря, Ю.Збанацький, В.Собко, І.Гнатюк, Г.Кочур, Л.Череватенко, літературознавець Ю.Ковалів.

Розпочав ірпінську шевченкіану письменник Степан Васильченко (1878-1932), який з 1926 по 1932 роки винаймав дачу в Ірпені і працював тут з раннього літа до пізньої осені. Він писав і редагував першу частину повісті «Широкий шлях», яка носить назву «У бур’янах» (Дитинство Тараса Шевченка). За задумом письменника повість мала складатися із 5 частин. Проте автор встиг написати лише першу частину, яка побачила світ уже після його смерті – в 1938 році.

Видатний український письменник, науковець, перекладач, дослідник творчості Т. Шевченка Максим Рильський (1895-1964) з 1936 року до весни 1951 проживав у Ірпені по вулиці Центральній, 15.

Він зробив великий внесок в шевченкознавство та у видання поетичної спадщини Кобзаря. У науково-публіцистичній спадщині М.Рильського є 26 праць, присвячених Шевченку, різних за тематикою, обсягом, глибиною аналізу. Багато зробив М.Рильський для популяризації Шевченкової поезії в інших республіках тодішнього СРСР, зокрема 1938 році очолив колектив перекладачів, які співпрацювали з ним в Ірпінському будинку творчості над новим виданням «Кобзаря» російською мовою. Поет у своїй творчості неодноразово звертався до Т.Шевченка, присвятив йому 9 поезій, створивши своєрідний поетичний життєпис Кобзаря – від народження до впокоєння на Чернечій горі.

На літературних зустрічах в ірпінському будинку М.Рильського під його акомпанемент відома українська співачка Оксана Петрусенко (1900-1940) часто співала народні пісні та арії з опер, зокрема створених на твори Шевченка. Вона проживала в Ірпені з 1936 по 1940 рік по вул. ІІІ Інтернаціоналу, 81.

Серед митців, які написали багато творів на основі Шевченкових поезій, можна назвати відомих українських композиторів Левка Ревуцького (1889-1977) та Бориса Лятошинського (1895-1968), які по праву вважалися найвпливовішими діячами української музичної культури своєї епохи.

Л. Ревуцький проживав у Лісовій Бучі з 1951 по 1970 роки. Крім цілої низки хорових творів на слова Т. Шевченка - «На ріках круг Вавилона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло». Він написав всім відому кантату-поему «Хустина» на слова Т. Шевченка, яку в останні півстоліття майже щороку співали і професійні, і аматорські хори у дні вшанування Кобзаря.

Б. Лятошинський жив у Ворзелі з 1920-тих років до 1968 року по вул. Леніна, 52. Він написав на слова Т. Шевченка низку романсів, зокрема «Тече вода в синє море», «Із-за гаю сонце сходить», «За байраком байрак», «Над Дніпровою сагою», а також кантату для хору з оркестром «Заповіт» та музику до художнього кінофільму «Тарас Шевченко».

Любов’ю до Кобзаря був одержимий і видатний український композитор Михайло Вериківський (1896-1962). В його доробку багато творів на слова Шевченка, зокрема такі великі твори, як опери «Наймичка» та «Сотник», хорова поема «Гайдамаки». Проживав М. Вериківський в Ірпені по вул. Піонерській, 12 (нині вул. М. Вериківського) з 1936 по 1962 рр.

Поетеса і краєзнавець Ніла Висоцька розповідала, що оперу «Наймичка» за одноіменним твором Т. Шевченка М. Вериківський написав в Ірпені. Автором лібрето був молодий поет Кость Герасименко. Восени 1944 року в Київському оперному театрі оперою «Наймичка» відкрився перший повоєнний сезон.

А до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка, в 1964 році, режисери Ірина Молостова та Василь Лапокниш зняли фільм-оперу «Наймичка». Ролі у фільмі грали театральні актори. Так одну з головних ролей, Катерину, справжню «панну в жупані» за висловом Тараса Шевченка, зіграла тоді випускниця театрального інституту Марійка Форманюк (Кочур) (нар. 1942) – наша землячка, нині директор Літературного музею Григорія Кочура. Фільм мав великий успіх. Його показували в Канаді, США, Бразилії. А фото юної актриси Марії Форманюк прикрасили перші сторінки обкладинок журналів «Новини кіноекрану», «Україна», «Ранок».

Саме в ірпінському будиночку Вериківських з 1936 до 1941 року часто збиралася творча інтелігенція: письменники, поети, художники, артисти. Тут відбулося знайомство дочки М. Вериківського Ірини з молодим поетом Костею Герасименком (1907-1942), яке щасливо закінчилося шлюбом. На початку Другої світової війни Костя призвали в діючу армію. Він був військовим кореспондентом, в 1942 році загинув на Кавказі. К. Герасименко також присвятив пам’яті Кобзаря свої проникливі поезії.

Великий внесок у шевченкіану зробила старша донька М.Вериківського, мистецтвознавець Ірина Вериківська (1921-2011), яка працювала в Національному музеї Тараса Шевченка, потім в Інституті мистецтвознавства і фольклору ім. М. Рильського. Вона коментувала мистецькі твори Т.Г. Шевченка у п’ятитомному повному зібранні його творів, упорядковувала мистецькі томи для «Повного зібрання творів Тараса Шевченка» у 12-и томах, а також укладала шеститомну «Шевченківську енциклопедію».

Шевченкіані належить особлива роль в творчості відомого письменника, журналіста, кіносценариста Миколи Шудрі (1935-2012), який проживав в Ірпені по вулиці Садовій. Коли М. Шудря дізнався, що зарахований студентом Київського університету ім. Т. Шевченка, то пішов до музею Тараса Шевченка, що поруч з університетом, і залишив у Книзі відвідувачів такий запис: «Тарасе Григоровичу, клянусь Тобі, що, як і Ти, присвячу своє слово боротьбі з несправедливістю». Відтоді став поглиблено вивчати Великого Кобзаря і упродовж усього творчого життя повертався до шевченківської теми. У співавторстві написав повість-дослідження «Верховіть черещатого дуба», в якій в результаті пошуків було досліджено нові факти з родоводу Т. Шевченка. Крім того М. Шудря є співавтором повнометражного фільму «Тарас» про Т.Г.Шевченка, знятого в 1989 на студії «Укркінохроніка».

М. Шудря першим в Україні виступив із пропозицією видати Шевченківську енциклопедію, яка згодом вийшла словником у двох томах. А ще він мав рідкісне хобі - колекціонував «Кобзарі».

Дякуючи М. Рильському, на початку 60-х років в Ірпені оселилися відомий поет, перекладач, людина енциклопедичних знань, Григорій Кочур (1908-1994) - по вулиці Баумана, 12, (нині вул. Кочура), - та його побратим, поет-перекладач Дмитро Паламарчук (1914-1998), який проживав з родиною по вулиці Східній, 43 (нині вул. Паламарчука).

Г.Кочур, крім перекладів, досліджував англомовну, французьку, чеську, словацьку та польську шевченкіану. Він є автором праць «Шевченко в польських перекладах», «Бібліографія французької шевченкіани», «Добрі переклади англійською мовою» та ін., які були опубліковані в літературно-художньому виданні «Кочур Г. Література та переклад» (2008) у розділі «Шевченкіана. Українська література іноземними мовами» після смерті Майстра.

Сильним і вражаючим є відгук Д. Паламарчука на вірш Шевченка «Осії. Глава ХІУ». Пророчим є вірш «До Шевченка», написаний в 1990 році напередодні проголошення незалежності України.

Письменник Іван Гнатюк (1929-2005), який перебував 19 років у таборах Далекого Сходу. Після звільнення був частим гостем Будинку творчості письменників, спілкувався з видатними перекладачами Г. Кочуром, Д. Паламарчуком, М. Лукашем. І.Гнатюк згадував у пресі, що свої спогади «Стежки - дороги» значною мірою створював в нашому місті. В його циклі віршів «Правда мста» є цілий розділ «З вогню Тарасового слова», присвячений Т. Шевченку.

До творчості Великого Кобзаря зверталися і письменницьке подружжя Данило Кулиняк (1948-2016) та Наталя Околітенко (1939-2017).

Наприкінці 2001 року вийшов друком історичний роман відомої письменниці Н. Околітенко «Рось-Марія», в якому вперше в українській літературі досліджено долю того, хто став предтечею Шевченкового генія – Івана Сошенка. Саме він організував викуп Кобзаря з кріпацтва й зіграв велику роль у становленні його особистості.

Великий вклад в ірпінську шевченкіану зробив і відомий шевченкознавець Володимир Яцюк (1946-2012), який проживав у Ірпені по вул. Маяковського, 13 (нині вул. Є. Гуцала). 36 років він працював у Національному музеї Тараса Шевченка, був фаховим музейником, насамперед – експозиціонером. Творив експозиції виставок в Україні й поза її межами, був співавтором експозицій Національного історико-культурного заповідника “Батьківщина Тараса Шевченка”.

Володимир Яцюк залишив по собі наукову спадщину зрівні роботи цілого наукового інституту - понад півтораста статей у періодиці. Крім того, він є автором книг, які на сьогодні стали раритетами: «Живопис — моя професія», «Рукою власною», «Таїна Шевченкових світлин», «Україна в старій листівці», «Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації», «Віч-на-віч із Шевченком. Іконографія 1838—1861 рр.», «Святий Київ наш великий», багато ілюстроване видання «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890—1940 рр.».

В мистецькому середовищі В. Яцюка знали і поважали ще й як завзятого колекціонера шевченкіани. В приватній колекції В. Яцюка налічується понад 1300 екземплярів поштових листівок, пов'язаних із ім'ям Шевченка. Це найбільша колекція не лише в Україні, а й в усьому світі. Він також зібрав першу в світі і найбільшу (близько 800 одиниць) колекцію жетонів, знаків і медалей Шевченківської тематики. Відомо також, що колекціонер працював над книжкою «Шевченко у малих формах пластики».

В. Яцюк є автором і поетичних творів. У 2010 році вийшла друком збірка лірики «Відлуння: вірші минулих літ», куди увійшов і цикл віршів про Т.Шевченка.

Шевченківська тема була однією із провідних у творчості художника Володимира Сидорука (1925-1997). Шевченкіана його розмаїта. Це ціла низка картин із зображенням Кобзаря в різні періоди його життя, з ілюстраціями до творів Тараса Шевченка, а також серії пейзажів шевченківських місць: «Шевченко над Дніпром», «Тарас Шевченко над Дніпром у Каневі», «Прощання з Дніпром і Каневом востаннє», «Т.Г. Шевченко в засланні», «Малий Тарас у дяка в науці», «Катерина. Зима», «Гонта. Похорон синів», «На березі Аралу», «Біля пам’ятника Т.Г. Шевченкові в Шевченківському парку взимку».

Шевченківська тема озвалася в Ірпені ще однією струною – кобзарською. В нашому місті з 1991 по 2001 рр. по вул. Українська, 56/1 мешкав талановитий майстер з відтворення кобзарських інструментів, бандурист Микола Будник. Він заснував в Ірпені школу народних музичних інструментів, в якій налагодив виготовлення бандур, кобз, лір, відновлював інструменти, що давно вийшли з ужитку.

Ще одна сторінка ірпінської шевченкіани – родичі Т.Шевченка. Відомо, що Тарас Григорович Шевченко народився у багатодітній родині. У нього було два брати Микита та Йосип і три сестри - Катерина, Ярина та Марія. Дослідники нараховують більше тисячі нащадків Т.Г. Шевченка.

У нас на Приірпінні теж проживали і проживають нащадки Кобзаря.

З 1980 по 1996 роки в Ірпені по вул. Українській проживав праправнук Тараса Шевченка по лінії його рідного брата Йосипа - Олександр Єфремович Лисенко з доньками та онуками. Все життя він збирав матеріали, пов’язані з іменем Шевченка, мріяв видати книгу. Одна з його доньок, Наталія Олександрівна Лисенко, яка проживає в Гостомелі, присвятила своє життя вивченню і популяризації творчості Шевченка, працюючи науковим працівником в Національному музеї ім. Т. Шевченка.

По лінії брата Йосипа в Ірпені живе нащадок Т. Шевченка Микола Іванович Кузнєцов.

По лінії сестри Т. Шевченка Ярини у Бучі живе нащадок Бережко-Камінська Юлія Миколаївна, відома поетеса.

В Ірпені живе нащадок по сестрі Кобзаря Катерині Лановенко Євгеній Михайлович.

В нашому місті проживав Дрозд-Гілевський Андрій, бабуся якого була онукою Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідного брата і свояка Т.Г.Шевченка.

У 2000 році у шевченківські дні в Ірпені було встановлено погруддя Кобзарю (скульптор Петро Мовчун). Спонсорами виступила група бізнесменів азербайджанської національності, які жили і працювали у Приірпінні.

24 серпня 2017 року на центральній площі Ірпеня було відкрито бронзовий пам’ятник молодому Тарасу Шевченку, авторами якого є скульптори Олесь Сидорук та Борис Крилов. Мовою пластичного мистецтва вони відтворили образ великого митця — поета і художника.

Вклад ірпінців в ірпінську шевченкіану продовжується. В нашому краї проживає відома на весь світ лялькарка, заслужений майстер народної творчості України, лауреат багатьох премій Тетяна Семенівна Федорова. Вона виготовила етноляльки за поемою Т.Шевченка «Сотник» - «Настуся і Петро» та «Ярема і Оксана» за поемою «Гайдамаки».

Ветеран праці, колишній вчитель Іван Іванович Рябчук вишив хрестиком вірші Т.Шевченка на цілій серії яскравих серветок (близько шестидесяти), створивши свою унікальну колекцію «Вишитий Кобзар». Його ім’я внесено в Українську книгу «Рекордів Гіннеса».

До Шевченка звертались у своїх творах відомі поети Леонід Закордонець та Вадим Шкода, а також учасники літературної студії «Дебют» Ніла Висоцька, Володимир Симоненко, Олександр Борщенко, Галина Царюк, Олена Ничипоренко, Людмила Хорошева та інші.

Тарас Шевченко вічний. Його геній буде продовжувати надихати ірпінських митців, бо він діє за законами Божої лампади, від якої запалюються тисячі маленьких і вдячних свічок.


10 березня 2021 року

Тарас Шевченко.

Сучасне прочитання

Вже стало доброю народною традицією у березневі дні, коли явився світові Тарас Шевченко, ще й ще раз звертатися до постаті українського генія, його безсмертної духовної спадщини. А чи все відомо нам про Великого Поета, про його життя, роздуми та переконання? Майже щороку літературознавча шевченкіана поповнюється виданнями, що ставлять перед собою мету розкрити таємний код Шевченкового слова, дізнатися в чому сила його поезії, чому вона така актуальна і пророча? До вашої уваги огляд літературознавчих видань останніх років із фондів Ірпінської центральної міської бібліотеки, які допоможуть знайти відповіді на ці питання та ще глибше пізнати особистість Тараса Шевченка.

Запрошуємо до читання!

Огляд підготувала провідний бібліограф Ірпінської центральної бібліотеки Сметанюк Інна


9 березня 2021 року

Живе і вічне слово Кобзаря

,Минають дні, минають ночі,'' все минає .А слово Шевченка - вічне. Пустивши своє коріння у ХІХ сторіччі , воно пережило свою добу і вийшло у позачасові рамки. Шевченко був і залишається Пророком, Генієм, найвідомішим Українцем. Його слово важливе кожному з нас, як потужна енергія, накопичена багатьма поколіннями українців і сконцентрована у пророцтвах поета, що здатні консолідувати наше суспільство перед новими викликами часу.

Учасники літературно-мистецького свята "Співець і слава України", яке відбулося сьогодні в бібліотеці, слухаючи рядки Шевченківської поезії, ніби зазирнули у те далеке і тяжке минуле, а живописні твори поета допомогли завершити цю картину.Поет подарував словам своїх віршів і поем незрівнянну красу мелодійності і гармонійної співучості.

Щиро дякую всім учасникам свята : народному хору ветеранів "Пам'ять", викладачам і учням дитячої школи мистецтв ім. М.Вериківського, учням 10-б, 9-б,10-а класів Ірпінського академічного ліцею НУБі П України за чудове виконання поезій і пісень на слова великого Кобзаря. Окрема подяка нашим неперевершеним майстрам народної творчості - Тетяні Федоровій і Івану Рябчуку за представлені роботи за мотивами творів Шевченка.

Читаймо, шануймо, вивчаймо Шевченка разом з бібліотекою!


06 березня 2021 року

Анонс свята

Мабуть, немає в світі українця, котрий би не чув про славетного українського поета Тараса Шевченка. Адже вся його творчість, про що ми знаємо ще з Букваря, пронизана патріотизмом і любов’ю до Батьківщини. До Кобзаревого слова, до його краси й пророцтва з дитячих років нас прилучають батьки, вихователі, вчителі, бібліотекарі.

Цього року Україна відзначить 207 річницю від дня народження поета. І нехай широко й масштабно провести Шевченківські дні нам завадила пандемія, все ж, наша бібліотека не пройде повз вшанування Поета. Вже від сьогодні в читальному залі, як завжди вас чекає цікава книжково-ілюстративна виставка «Кобзарева вічність» та виставка однієї книги «Вічне слово. Кобзар» а також святковий Арт Простір, де представлені роботи майстрів народної творчості Приірпіння за мотивами Шевченкових творів. А в день народження Тараса Шевченка 9 березня в бібліотеці відбудеться літературно-мистецьке свято «Співець і слава України».

Запрошуємо до перегляду і до прочитання!


01 березня 2021 року

Бібліотека - простір для зустрічей

Перший день весни студенти УТВ "СВІТ" відзначили в теплій атмосфері поетичної студії "Дебют".

Джемалі Чочуа - поет, бард запросив друзів і колег на свій творчій вечір. Було цікаво ближче познайомитися з життям і творчістю нині ірпінця, грузина, який любить Україну, Київ, вражений Приірпінням, щирістю українців. Якось по особливому було затишно - розповіді, вірші, пісні ...

Знов зустрічі, нові знайомства! Життя і творчість в студії "Дебют" продовжуються!

,= ,=

 Дебют ,=

,= ,=

Кiлькiсть переглядiв: 221