26 квітня 2021 року
До 35-річчя Чорнобильської катастрофи
26 квітня о 1.23 години ночі в Україні сталася планетарна Чорнобильська катастрофа. Цей тривожний день завжди об’єднуватиме всіх живих одним спогадами, однією печаллю, однією пересторогою. Чорнобильська аварія визнана найбільшою ядерною катастрофою світу. Всього в Україні було забруднено територію 50 тис.кв.км у 74 районах 12 областей. Потерпіло понад 3.5 млн чоловік.
Їх було 28 героїв-пожежників Чорнобиля, які прийняли в ту ніч перший, найжорстокіший удар на 4 блоці атомної станції. Ми називаємо їх «Шеренгою №1». Вони захистили собою Київ, Україну, Всесвіт. Якби тоді, 26 квітня вогонь добрався до «серця реактора», нас би вже нічого не вберегло. 200 тон ядерного палива, яке знаходилося в реакторі, достатньо, щоб спалити все живе на планеті.
Загін Володимира Правика першим ступив на лінію вогню. З цієї миті 24-річний керівник мав у своїх руках всі права пожежника, крім одного – права на помилку. Саме він передав безпосередньо із зони аварії виклик № 3 – найвищий із можливих, за яким з різних куточків Київщини прийшли на допомогу ще сотні пожежних машин. Бій тривав 3 години. На 5-ту годину ранку пожежу було ліквідовано ціною життя відважних і безсмертних героїв. З 70-метрової висоти Володимир Правик спустився разом з Віктором Кібенком і Василем Ігнатенком останніми. Всі герої-пожежники дістали смертельні дози опромінення. 26 могил пожежників і 20 могил атомників з’явилися у травні 1986 року на Мітинському кладовищі Москви. А у 1987 році в одному з центральних парків, якому згодом дали ім’я В.Правика було встановлено пам’ятник герою-пожежнику, лейтенанту Володимиру Правику.
Згодом було написано багато науково-популярних, документальних і художніх книг про Чорнобильську аварію, які є у фондах нашої бібліотеки та представлені на книжково-документальній виставці-панорамі «Мужність і біль Чорнобиля: 35 років».
23 квітня 2021 року
«В Чорнобильській зоні панує обернений час».
Данило Кулиняк про Чорнобиль
Данило Іванович Кулиняк (1948-2016) – поет, прозаїк, журналіст, публіцист, історик і еколог, учасник дисидентського руху, великий патріот України, вів активну громадянську роботу, мужньо стояв на сторожі Правди і Честі.
В його творчому доробку цілий ряд книг - поетичних збірок: «Невідкриті острови» (1985), «Телескопи криниць» (1990); прозових творів «Тягар Чорнобильського неба» (2011), «Лицар Дикого Поля. Петро Калнишевський» (2012) та інших.
На долю Данила Кулиняка випали нелегкі випробування. Народився він в бойківському селі Старий Кропивник на Львівщині в родині священнослужителя греко-католицької церкви. В 1951 році, коли йому було лише три роки, родину вислали з Галичини в Херсонську область, звідки вони повернулися в рідний край в 1957 році.
Під час навчання в Херсонському мореплавному училищі був виключений за створення підпільної молодіжної націоналістичної організації «Вісники свободи України».
Вищу літературну освіту, здобував заочно аж у Москві, в Літературному інституті імені Максима Горького, бо в Україні за такого послужного списку це було неможливо.
Працюючи науковим співробітником Роменського міського краєзнавчого музею, продовжував пропагувати українську національну ідею.
В зв’язку із загостренням політичних переслідувань творчої інтелігенції в 1973 році Д.Кулиняка незаконно призвали до Радянської Армії в далеке Забайкалля.
В 1976 році Д.Кулиняк повернувся в Україну і разом з дружиною Наталією Околітенко, з якою познайомився в Ірпінському будинку творчості письменників, оселився в селі Лютіж Вишгородського району, що на березі Київського водосховища. З 1979 року працював на посаді районного державного інспектора рибоохорони Київської держрибінспекції, бував частенько на Чорнобильщині.
На час вибуху реактора на Чорнобильській АЕС, з 25 по 29 квітня 1986 року, з групою рибінспекторів Д.Кулиняк перебував у відрядженні якраз на Чорнобильщині.
«Доводилось мені бувати в тій зоні не раз. Наслідки не забарилися – восени 1986 року стан мого здоров’я різко погіршився, а в лютому 1987 я вже потрапив у реанімаційне відділення: швидка допомога підібрала мене прямо на вулиці Києва. Пройшов тривале лікування. Пережив стан клінічної смерті. Вижив – хіба не для того, щоб розповісти», - писав Д.Кулиняк.
В 1988 році в столичній лікарні Д.Кулиняк написав епічну поему «Мічені атоми або Сліпий політ», яка побачила світ у збірці «Телескопи криниць» (1990). Вона і сьогодні не втратила своєї актуальності й прочитується з такою ж емоційною напругою, як і в ті тривожні часи.
Після Чорнобиля довго і тяжко хворів, кілька разів перебував у лікарнях. Та не зважаючи на це, Данило Іванович переймався долею «зони відчуження». Він став одним із ініціаторів заснування спеціалізованої історико-культурницької експедиції Мінчорнобиля України з метою збереження і вивчення пам’яток історії та культури, що знаходяться на території 30-кілометрової зони відчуження. Як найбільший знавець місцевості та історичних пам’яток, він очолив її Чорнобильську групу, спеціальну групу ентузіастів-науковців, і в перервах між лікарнями керував її роботою. Через кілька років після створення групи, до неї ввійшла Ліна Костенко.
Про роботу групи в одній із публікацій Д.Кулиняк писав: «Найважче було оглядати села, що зазнали найбільшого радіаційного забруднення, приречені на знищення, на захоронення – таких було заплановано двадцять. Адже ж після огляду й фіксації чи порятунку виявлених культурних цінностей, якщо їх ще можна було врятувати, доводилося підписувати акт - санкціонувати знищення села. Останніми в мене були вже безлюдні Шепеличі – наче смертний вирок їм затверджував. Після цього бульдозери та інша потужна техніка просто загортали будівлі у заздалегідь викопані траншеї, і на місці села утворювалося просто кілька свіжих курганів, як я гірко жартував, «постчорнобильської археологічної культури».
З 1991 по 2016 рік разом з дружиною Д.Кулиняк проживав в Ірпені по вулиці Калініна.
З 1997 року перейшов на суто журналістську роботу, працював у редакції новоствореного журналу МНС України «Надзвичайна ситуація», в якому висвітлював Чорнобильську тематику і соціальний захист населення, опублікував про це сотні матеріалів.
У 2011 році вийшла друком книга Д.Кулиняка «Тягар Чорнобильського неба», яку автор назвав «свічою пам’яті, скромним пучком весняних квітів на могилах побратимам і сестрам, гартованих Чорнобилем і мічених атомом».
В книгу ввійшли публікації на чорнобильську тематику, які друкувались в українських і зарубіжних ЗМІ, інтерв’ю з видатною поетесою Ліною Костенко, завідувачем відділу біофізики і радіобіології Інституту клітинної біології і генної інженерії Національної академії наук академіком Дмитром Гродзінським, нарис «Земля під кам’яним хрестом. Або ж Оптимістична трагедія Чорнобильщини», а також цикл поезій «Тягар Чорнобильського неба». В передмові до цього циклу Д.Кулиняк написав: «Колись у розмові зі мною про Чорнобильську зону Ліна Костенко сказала: «Але поезії там відбирає мову. Або пишеться щось таке трагічне – там не можна писати так просто, щебетати…». Справді, «поезії там відбирає мову» - бракне слів для висвітлення цієї трагедії. Все ж таки пропоную на суд читачів кілька віршів чорнобильської тематики, хоч деколи голос у них зривається на хрип…».
Скільки минуло, а згадую знову –Ми, ще веселі тоді й молоді,
Кольору крові, засохлої крові,Виросли хмари іржаво-руді
В день катастрофи квітневий надвечіррозродилися йодним дощем...
А по калюжах стрибала малеча З піснею «Дощику, падай іще!»
Вже багатьох з нас дні ті угробили…Дим над реактором, братство в біді,
Хмари іржаво-руді над Чорнобилем…Ми ще веселі були й молоді.
* * *
Чорнобильські дороги, зарослі забуттям, Вони ще пам’ятають тепло ступні людини…
А там, у бездуховності радіаційних плямах, За зоною відчуження конає Україна,
Відчужують Вкраїну… Від кого? Від Вкраїни?»
* * *Дороги всі дезрозчином оброблені До пращурів покинутих гробів.
В безлюднім Страхоліссі під Чорнобилем Ми назбираєм атомних грибів;
Та готувати те модерне диво –Гриби – ми подамося за Дніпро.
Поїдемо в Батурин пити пиво,Яке зварив там цар-бровар Петро
З крові людської. А щоб не забутиДороги, що з минулого до нас,
Ми рушимо в Батурин через Крути –Ця станція для нас дороговказ.
* * *Під вітром осіннім гвинти вертольотів Немов перемотують плівку кіно
Про ту катастрофу. Герої-пілоти Вже, мабуть, померли, і їм все одно.
Затлумлений фантомний біль оживає Від звалища цього, хоч бачив не раз,
А вітер повільно гвинти обертає,Немов перемотує час.
* * *
За Чорнобилем села покинуті, мертві.Та з роками у пам’яті все чіткішає мить
- Поминальна свіча Товстоліської церквиВ узголів’ї села (і Вкраїни?) горить.
* * *Село згоріло у вогненнім вирі.На місці хат лиш димарі стримлять.
Злетіла й церква полум’ям у вирій Тоді, коли із вирію летять.
Велична, древня Воскресенська церква.Яка село вінчала Товстий ліс.
Коли побачив вперше – серце стерпло:Завершена краса! Була. Колись.
Через десятиліт по катастрофі Вона згоріла, як згорає птах…
Лиш «саркофаг» стримить, немов Голгофа Полісся, що на атомних хрестах.
Її ж нема, згоріла. Відлетіла …Залишилась від неї тільки тінь
Запечена та згарище зчорніле,Та даху металеві мертві крила –
Як докір для майбутніх поколінь.Оце і все. По всьому. Тінь і тлін.
* * *
У Товстім Лісі церква догорала…Зозулі збожеволіло кували,
Обіцяли всім нам «многоліт» .Обгоріле листя опадало
І шматки палаючі кружляли Над селом. Весняний перший цвіт
Опадав із попелом на світ. Було неможливо відрізнити
Від попелу цвіт. Вогненний вітер Шматував покинуте село.
Лип столітніх поминальні свічі Запалив. Палали, ніби відчай…
Це було…Все село надвечір догоріло…
Ледь здригались обгорілі крила Бляшані – то був церковний дах,
Поступово тихо-тихо стало.Тільки головешки дотлівали
Там, де храму був огненний дах. Мічені атоми або Сліпий політ
(уривки з поеми)
VІІ. Дем’ян
Дем’ян, евакуйований з Чорнобиля, Із берега крутого в Лютежі
На північ тужно дивиться, на обрій.За Страхоліссям, там, на тій межі,
Що ділить світ на «до» і «після», в зоні,Залишилась його проста душа,
Через колючий дріт того кордонуВін деколи по неї вируша.
Але намарне. При Дем’яні тіло,А от душа з Чорнобиля не йде -
Не підкорилась і не захотіла Покинуть край, де народився, де
Садиба перетворюється в пустку -А він той дім роками будував.
Востаннє був - забрали й перепустку На КПП: щоб більше не бував
Він в зоні, а тримався свого місця…* * *
Опромінений краю над сивим Дніпром опроміненим!
Чорне сонце прозріння долетворно у квітні вночі
Освітило майбутнє тут. Незворотні вже сталися зміни -
Гордієві вузли розсікли променеві мечі.
Отруїлась земля, мертвородить вона, і гіркими стають її води.
Йдуть кислотні дощі. Ми ховаєм обличчя від їхніх
Пекучих, як сльози планети, краплин.
А на зорянім небі світило з’явилось новітнє - Чорнобиль.
Впала міткою часу на край наш біблейська гірка ота зірка Полин.
Вже гігантським реактором Сонце випікає життя на планеті -
Від людських забаганок розростаються в небі лиховісні озонні дірки.
Як останню підказку Природи я знесилений вловлюю шепіт:
Не вбивайте себе!
Не вбивайте мене!
Не вбивайте ріки Животвору.
ХІ. Епілог
Все мине. Тільки правда залишиться в зболенім слові.
Перетрухне і зникне полова кон’юнктурних «прозрінь» та розмов.
Я писав цю поему на бланках аналізів власної крові
У столичній лікарні. На кров накладалася кров.
Епілогу не буде. Його наша дійсність ще має писати…
Продиктує його майбуття і грізних подій круговерть,
Це тільки початок. Це поема життя.
Та завершить її моя смерть.
22 квітня 2021 року
До 35-річчя Чорнобильської катастрофи
Ми продовжуємо цикл публікацій, присвячених 35-річчю Чорнобильської трагедії. Зважаючи на посилені протиепідемічні заходи, ми знайомимо вас, шановні користувачі, з цікавими виданнями віртуально. До вашої уваги книжково-документальна виставка «Мужність і біль Чорнобиля» та перегляд книг, представлених на ній.
21 квітня 2021 року
До 35-річчя Чорнобильської катастрофи
Доля так розпорядилася, що одного сонячного дня, а точніше 26 квітня 1986 року, вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС. Відтоді атомна електростанція, якою ми всі так пишалися, яка була гордістю не лише нашої Київської області, а й всієї України, стала синонімом біди.
Слово „Чорнобиль” закарбувалося в пам’яті людей назавжди. Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіацією забруднено понад 54 тис. кв. км території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн — діти. Смертоносна пляма накрила понад 1000 українських міст і сіл, а на карті України з'явилась 30-кілометрова «зона відчуження». А загальне число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно.
Нове покоління сьогодні вирішує не менш серйозні проблеми і світового і національного масштабу, але відгомін чорнобильського лиха ніколи не зникне з наших сердець.
Напередодні Міжнародного дня пам’яті жертв радіаційних аварій та 35-річчя Чорнобильської катастрофи ми розпочинаємо цикл публікацій, присвячених тим трагічним подіям.
18 квітня 2021 року
Пам'яті Володимира Яворівського присвячується
Спогади Володимира Яворівського "Ірпінь" - не іменник. Дієслово"
"Ірпінь для української літератури і чи не для кожного українського письменника старшого покоління - це не тільки географічна назва. Не територія під Києвом. Окремішній материк Творчості, Любові, солодкого страждання.
Зачувши це слово - моя душа тремтить і заходиться нападом щемкого, оскомінно ніжного сентименту. Ірпінь - це досяжна недосяжність, це реальна містика, містична реальність, стартовий майданчик у безсмертя і в небуття водночас. Вибирай. Думай. Приймай рішення. І тоді, коли січуть на січку вечір ірпінські солов'ї в кущах. І тоді, коли висить над соснами осіння мжичка чи б'є по вікнах мерзлою тирсою снігу зима. Вибирай. Бо Ірпінь (у нашому, письменницькому сприйнятті і відтворенні! Саме Будинок творчості!) - це майдан свободи.
Якщо відкинути псевдонаукову обережність, то саме тут, у Будинку творчості ,,Ірпінь'', напівпідпільно, упівголосу жила, опублічувалася, примірялася до життя ідея незалежності України.
У 1973-му, коли після червоного погрому львівської творчої інтелігенції, я вимушено покинув Львів,то переїхав, власне, не до Києва, а до Ірпеня : майже рік мешкав у першому корпусі, у двокімнатній ,, келії '' з виходом на маленьку веранду. Як солодко працювалося! О п'ятій годині вже варилася пахуча кава, диміла сигарета, душа заходилася щасливим передчуттям праці, лету фантазії, свободи, впевненості у собі, у всемогутності українського слова. Писав "Оглянься з осені" - роман, який би я люблю і досі, і не йму віри, що його можна було так легко, природно, зухвало запакувати в слова. Не знаю, чи міг би це зробити в іншому місці. Тут я написав другу частину "Оглянься з осені" - "А тепер іди". Тут розпочав "Автопортрет з уяви".
Це був золотий час, незабутній період мого життя...''
17 квітня 2021 року
Вічна пам'ять людині-легенді Володимиру Яворівському (11.10.1942-17.04.2021)
Завершив земний шлях видатний українець, громадський і політичний діяч, один з засновників Народного Руху України, народний депутат Верховної Ради України кількох скликань, лауреат Шевченківської премії. З 2001 по 2011рік він очолював Національну спілку письменників України. Довгий час вів на Українському радіо авторську програму "20 хвилин з Володимиром Яворівським".
Без його постаті неможливо уявити нинішню українську літературу. Він блискучий прозаїк і пристрасний публіцист, автор численних романів, повістей, оповідань, нарисів, якими зачитувались, про які сперечались читачі.
Читаймо Володимира Яворівського, його твори на книжкових полицях нашої Ірпінської міської публічної бібліотеки імені Максима Рильського!
Вічна і світла пам'ять майстру українського слова. Співчуття рідним і близьким!
12 квітня 2021 року
Пізнаваймо цей світ разом з Мирославом Дочинцем
Філософсько-психологічні твори Мирослава Дочинця - сучасного українського письменника, філософа, журналіста, володаря Шевченківської премії за роман ,,Криничар'', для тих, хто запитує себе "Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду?".
Він заснував у 1998 році видавництво ,,Карпатська вежа'', де готує і видає власні твори. Вже побачили світ 24 книги прози різних жанрів, ряд книг є і в нашій бібліотеці.
Нещодавно, завдяки Українському інституту книги до фонду бібліотеки надійшли ще 2 нові книги автора - "Діти папороті" і "Історії".
"Роби те, що гарно вдається. Роби те,що тішить тебе. Роби те, що ніхто не зробить крім тебе. Роби те, що робить тебе собою''- розмірковує герой твору "Діти папороті", який про війну, кохання, радість творчості і служіння науці.
"Історії" - книга про історії кохання реальних чоловіків і жінок. "Кожен отримує стільки любові, скільки може вмістити його серце.
...Навіть великих кохання робить слабкими і вразливими, позаяк руйнує укріплення, які ми зводимо довкола своїх сердець...''- пише письменник.
9 квітня 2021 року
Нові книги про українських державотворців
Директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолій Зборовський в захопленні від широкого вибору книг з історії нашої держави, зокрема від серії "Політичні портрети'', які надійшли до бібліотеки від Українського інституту книги.
Напередодні 30-річчя Незалежності України, його зацікавили книги про наших державотворців Х, ХVІІ-ХVІІІ століття- князя Володимира Великого, українських гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького і Івана Мазепу. Домовилися, що він виступить перед ірпінською громадою в бібліотеці з історичним екскурсом по закінченню карантину. Чекаємо за захоплюючу зустріч.
7 квітня 2021 року
Анонс книжкових новинок!
Книги популярного американського письменника Деніела Кіза (1927-2014) все частіше купують в магазинах і запитують в бібліотеці.
Його твір "Квіти для Елджернона'' - один з самих відомих, на основі книги було створено багато театральних вистав, кіно та радіоадаптацій.Він користувався попитом читачів і в нашій бібліотеці.
У 2019 році одразу вийшло друком три його романи, вони надійшли до нашої бібліотеки за державною програмою від Український інститут книги
3 квітня 2021 року
"Собори душ своїх бережіть, друзі!'' - Олесь
Гончар
Сьогодні, 3 квітня, 103 річниця з дня народження українського письменника, академіка, політика, лауреата найвищих літературних відзнак тогочасної держави, голови Спілки письменників України, Героя України (2005р., посмертно)- Олеся Гончара (03.04.1918- 14.07.1995).
Його твори перекладені 67 мовами світу. Незаперечними залишаються його заслуги в обстоюванні української мови і культури, його авторитет був підтримкою для українських демократичних сил у процесі відновлення державності України у 1991році.
І дуже приємно усвідомлювати, що ця видатна людина бувала у нашому місті!
Олесь Гончар в Ірпінському будинку творчості письменників
,, Ірпінь! Ірпінь! Зелена колиска українського слова... Хто тільки не топтав босими ногами твоїх трав і доріжок.
..
Взимку любив приїздити до Ірпеня Олесь Гончар. Ціле літо він мандрував степами Таврії, зустрічався з чабанами, комбайнерами,рибалками, старими дідами на херсонських баштанах, а зимою тягло Олеся Терентійовича до Ірпеня. Здебільшого він любив поселятися в одній і тій же, другій кімнаті першого корпусу, з вікон якої відкривається чудовий краєвид на ірпінську долину і замріяний ліс. Творча праця любить самотність. Як завжди Олесь Терентійович працював зосереджено. Мало коли приєднувався до гурту, любителів весело поговорити. А коли й прогулювався протоптаними стежками Ірпеня, то увесь час у якійсь задумі. Любив більше слухати інших, аніж говорити самому. Зате коли починав щось розповідати, то товариші, які були поруч з ним, враз вмовкали, ставилися до нього всі з повагою... На відміну від інших авторів, Гончар не поспішав читати щось своє, доки не добивався досконалості. І вже тоді виходив на люди.
Письменники ніколи не бувають одинакові, ні за своїм характером, ні за вдачею, ані за манерою письма. І це прекрасно. Саме цією різноликістю був характерний наш Ірпінь. Прозаїки, поети і драматурги знаходили тут найсприятливіші умови для праці''
Іван Цюпа ,, Ірпінські зустрічі''.1978-1988р.
1 квітня 2021 року
Читати - не перечитати !
Щоб внести трішки яскравих фарб, позитиву і надії в наше карантинне життя, подаємо світлини книжкових виставок, які чекають наших читачів на абонементі і в читальній залі бібліотеки. На них представлені кращі зразки сучасної української і зарубіжної літератури на будь-який смак! Книги позначені спеціальною книжковою наліпкою зеленого кольору.
Вже багато років в багатьох країнах світу впроваджуються масштабні державні програми, які стимулюють читання.
Нарешті і Україна долучилася до світового тренду. Зараз проходить громадське обговорення ,,Стратегії розвитку читання на 2021-2025 роки'', мета якого - усвідомлений вибір українцями читання, як складової проведення дозвілля, освітньої практики та саморозвитку!
Незабаром завершиться карантин і ми радо чекаємо вас, шановні ірпінські книголюби, в нашому книжковому просторі!
