Історія краю

28 травня -Всеукраїнський день краєзнавства .

Ірпінська центральна міська бібліотека є інформаційним краєзнавчим центром міста. Тут ви можете ознайомитися з минулим і сучасним Приірпіння. Початок краєзнавчої діяльності в бібліотеці поклала ще в 1955 році її колишня завідувачка Синиціна Н.О ,яка створила краєзнавчий актив з викладачівуц історії , творчої інтелігенції , ветеранів Другої світової війни ,які збирали матеріали в архівах та випускали ,, Літопис м.Ірпеня''.

Сьогодні ми виносимо подяку за великий внесок у цю благородну справу Синиціній Н.О., Хвилі Н.І., Передерію О. М. Потєха Н.П., Веремеєнку О.П, Ізугенєву О.П, Іванову Д.М., Брикс Є.Т та ін. Розпочата ними справа продовжується і далі нашою бібліотекою ,зібрано і систематизовано великий краєзнавчий матеріал.Всі бажаючі можуть долучитися до збору цікавих документів з історії краю та поділитися ними з бібліотекою. А зараз про поную вашій увазі віртуальну подорож до краєзнавчої кімнати в центральній міській бібліотеці.


Місто Ірпінь та Приірпіння — земля дивовижна, своєрідна і прекрасна.

Спогад про цей край назавжди залишається у серці тих, кому поталанило тут народитися, або хоча б гостювати. П’янкий аромат літніх трав неозорих полів та луків, тихий шелест дубових гаїв, мальовничі куточки парків – дорогоцінним скарбом залишаються у пам’яті та зігрівають серце у години розлуки з цією прадавньою землею.

З давніх-давен по Ірпеню, тепер тихій та спокійній річечці, а колись була вона рікою судноплавною, мала характер примхливий і підступний через свої драговинні береги із тупиковими заводями та плесами, існувала природна межа, одна із ліній оборони стародавнього Києва, столиці могутньої держави, Київської Русі, від спустошливих набігів кочових племен. По річці Ірпінь пролягав кордон між володіннями двох сусідніх східнослов'янських племен — полян та древлян.

Місто Ірпінь отримало назву від однойменної річки. Пояснень походження назви річки Ірпінь є декілька:
на слов’янській - РЪПЕНЬ, РЪП – «яма»
- РОП(А), якщо в ньому випав звук О
- ПІНА - вир у річці, зупинка, пристань
від імені бога Перуна - ПІРНА
на давньоанглійській – ІЕРФЕНН – «замулене озеро»
на санскриті – Ірпінь означає «освіжаючий напій»
на татарській – ІРПА –«осот»
на польській – РУПА – «яма, заповнена водою».

перші згадки Про те, що ці землі завжди вабили людей свідчать древні письмові згадки про населені пункти Приірпіння. Так, про поселення Гостомель відомо з1494 року, та воно виникло ще раніше цієї дати й називалось Остромир. Під час національно-визвольної війни Гостомель стає козачим сотенним містечком Київського полку. З 1686 по 1793рр. по річці Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями в Україні. Саме в цей час, згідно досліджень Л.Похилевича, с.Романівка було пограничним і в ньому жила досить велика кількість жителів, які займалися торгівлею та охороною кордону. На початку 17 століття з метою дотримання інтересів Польщі було засноване село Мостище, яке розмістилося на стародавній переправі через річку Ірпінь.

У 18 столітті, Правобережна Україна, включаючи Приірпіння, входить до складу Російської імперії.

В ХІХ ст. землі сучасного Приірпіння налужали поміщиками Сагатовським, Рушковській та Вишневському (Ірпінь), Красовському (Буча), Пеховському, Кичеєвій (Ворзель). На початку цього століття на Приірпінні було створено Гостомельську волость, куди входили села Мостище, Горенка, Мощун. У селах обиралися сільські управи і старости. В ряді сіл, у тому числі й у Гостомелі, Мостищі збудували кузні й стельмашні. З’явилися майстерні з пошиття одягу, виготовлення возів, саней, прядок, ткацьких верстатів. На річці Ірпінь запрацювали водяні млини, крупорушки. Євреї-крамарі відкрили свої лавки, корчми. В книзі Л.Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», вперше знаходимо опис с.Горенки як населеного пункту: «село в 20-ти верстах от Киева на правой стороне реки Ирпеня там, где пересекает эту реку значительная дорога из Киева в селения к северо-западу от города лежащие. В этом месте казенными крестьянами содержится длинная гребля или плотина чрез Ирпеньский луг. Но чрез самую реку, шириной в 5 сажень, ходит паром, принадлежащий гостомльскому помещику, владельцу противоположного левого берега реки.». В самому Гостомелі у цей період налічувалося 143 двори, із 1203 жителями.

стара листівка Історія виникнення Ірпеня, Бучі та Ворзеля як населених пунктів бере свій початок від будівництва Києво-Ковельської залізниці.

У квітні 1899р. Комітет міністрів і департамент державної економії Державної ради Росії затвердив положення про будівництво коштом держави Києво-Ковельської лінії Південно-Західної залізниці. Будівництво даної дороги було викликано, з одного боку, стратегічними міркуваннями, з іншого – необхідністю прискорення економічного розвитку краю.

В газеті «Киевлянин» в лютому 1900р. були названі перші майбутні роз'їзди і станції залізниці Київ-Ковель: роз'їзд Біличі, станція Ірпінь, роз'їзд Мироцьке. У вересні 1900р. ця ж газета повідомляла про зміни в розподілі станцій і роз'їздів і пояснювала, що планується збільшення кількості роз'їздів для поліпшення пропускної спроможності залізниці. Додалася нова станція – Буча. Ірпінь став роз'їздом, а з 1910р. – станцією. І з 10 березня 1902р. розпочався рух поїздів з перевезенням пасажирів і вантажів. Для прикладу, вартість квитка від Києва до Бучі була наступною: у вагонах першого класу – 73 копійки, другого – 44 копійки і третього – 29 копійок.

Першими постійними мешканцями селищ стали залізничні працівники – робітники та службовці, для яких життя в Києві було не по кишені. В управлінні Південно-Західної залізниці проводився запис бажаючих придбати ділянку землі для утворення на них поселень.

Таким чином станом на 1910 рік чисельність населення Ірпеня становила 3000 чоловік. Для порівняння у 2013 році ця цифра становила вже 43070 чоловік.

Відкриття зручного шляху сполучення із столицею стало поштовхом для будівництва дач заможними киянами та представниками творчої інтелігенції, яких приваблювала мальовнича місцевість і цілюще повітря соснового лісу.

старий дуб Так, біля заповітного місця - 700 літнього дуба - любила відпочивати Леся Українка, бували тут М.Лисенко, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, О.Купрін та інші. Економічний та культурний розвиток Приірпіння значно пожвавився на початку XX століття з будівництвом і введенням у дію залізниці Київ-Ковель. Ірпінь, Ворзель та Буча стають дачними селищами. Один за одним починають зростати дачні будиночки комерсантів, військових, чиновників, священиків, професорів, людей мистецтва. Більш докладно про Ірпінь-літературний.

В 1912 році в Ірпені з’явився перший кінотеатр. В селищі вже працювали паровий цегельний завод, 5 лісових складів, пекарня, 12 бакалійних крамниць, молочна ферма, аптечний склад. Ірпінь крокував в майбутнє…

Та далі були сумні сторінки історії.

Захоплення влади більшовиками у 1917 році Ірпінська громадськість не підтримувала. Незабаром розпочалася агресія більшовицької Росії проти України. На початку лютого 1919 року Ірпінь був захоплений загонами червоної гвардії. Більшовики встановили в Ірпені терористичний режим. Голова ревкому біля залізничного мосту розстрілював людей. У цей період Київщина стала ареною жорстоких боїв між червоною та білогвардійською арміями. При цьому страждало мирне населення. Після страждань війни настали тяжкі часи колективізації, яка частково привела до ще більш страшної біди – голодомору.

У документах Держархіву Київської області немає повідомлень про кількість померлих від голоду в Гостомелі 1933 року (є лише загальна цифра по Київському району). Тому можна тільки здогадуватися про масштаби цього лиха. Згідно з дослідницькою роботою києвознавця Сергія Вакулишина, у населених пунктах Київської приміської смуги втрати людності сягали більше 40 відсотків. Дослідження ускладнює той факт, що лікарям забороняли вказувати причиною смерті голод. Але судячи з того, що у той час офіційно смертність переважала над народжуваністю більше, ніж удвічі, можна судити, що загальне лихо не оминуло Приірпіння, хоч і не набуло таких жахливих розмірів, як у аграрних регіонах. Від лиха Ірпінь врятував статус робітничого селища, який він отримав на початку 30-х років, з відповідним постачанням його промисловими і продовольчими товарами.

Найбільша ж смертність у Приірпінні під час голодомору була у Ворзелі. Так, за офіційними даними протягом 1933 року тут народилося 19 дітей, а померло 3612 осіб. Справа у тому, що у Ворзелі був організований дитячий будинок для сиріт, батьки яких померли і від голоду у тому числі, сюди ж, селяни, які помирали від голоду, підкидали своїх дітей, сподіваючись, що хоч малечу врятують. Але дітки були такі виснажені, що часто врятувати їх не вдавалося. Так з 18 березня по 25 вересня 1933 року у цьому закладі померло 283 дитини. Жахливу ціну заплатив український народ за право жити. А незабаром грянула інша біда – війна.

19 серпня німці окупували Гостомель, 23 серпня - Ворзель і Бучу, а 24 серпня - Ірпінь. В Ірпені на розі вулиць Пушкінської і Надсонова фашисти влаштували табір для військовополонених і цивільного населення. Полонені працювали на торфорозробці по 16 годин на добу за будь-яких погодніх умов. Щоденно помирало 5 - 12 чоловік.

У відповідь на жорстокий фашистський режим на території окупованої Київщини почав діяти рух опору.

На території Приірпіння з початку 1942 року по листопад 1943 року діяли підпільні групи:
- в Бучі - на чолі з Наконечною Марією Степанівною
- в Гостомелі - під керівництвом Смирнова Андрія Петровича
- у Ворзелі - під керівництвом Рябка Михайла Кириловича

Підпільники підтримували тісний зв’язок з партизанськими загонами, які діяли на території Київщини:
- Київським загоном (керівник Я.М.Кузнець)
- Бородянським загоном (керівник А.Е.Петров)
- загоном імені Міжнародного юнацького дня (керівник Г.Голець).

Підпільники розмножували скинуті з радянських літаків листівки і розклеювали їх на стінах та дошках наказів, організовували постачання партизанів продуктами, зокрема молоком, маслом, сиром, а також зброєю і одягом. Брали участь у диверсійних бойових операціях разом з партизанами по підриву мостів через річки Ірпінь та Буча, а також ешелонів противника, переховували та переправляли до партизанів втікачів з таборів для військовополонених.

За зв'язок з партизанами в жовтні 1943 року фашисти спалили хутір Любки, який знаходився на правому боці річки Ірпінь в 3-х км від села Романівка, і стратили 11 його жителів.

Ірпінь. Пам\'ятник воїнам визволителям

У вересні-жовтні 1943 року почалося визволення Київщини від фашистських окупантів, розгорнулася героїчна битва за Дніпро, кульмінацією якої було визволення від окупантів Києва. У ході визволення Київщини було визволено і наше Приірпіння.

Наш край визволяли від німецько-фашистських окупантів війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. 6 листопада 1943 року 70-а механізована бригада 3-ї танкової армії визволила селище імені Коцюбинського, а воїни 121-ї стрілецької дивізії того ж дня визволили від фашистів Ворзель. 6 листопада воїни 74-ї стрілецької дивізії визволили Романівку, Ірпінь, Бучу, Мостище та Гостомель.

Наша Батьківщина за перемогу над фашизмом заплатила дуже дорого. Лише з Приірпіння більше трьох тисяч наших земляків пішли на фронт, 952 жителів Приірпіння не повернулися з поля бою, серед них – 26 добровольців, випускників 10-го класу Ірпінської середньої школи.

Великих збитків завдали окупанти нашому краю. Були зруйновані залізничні мости, підприємства, водонапірні башти, бурові свердловини, лінії електромережі, спалені хати (в Гостомелі – 60, Біличах – 35, Романівці і Стоянці – 9).

Після визволення одним з першочергових завдань була відбудова виробничої та транспортної інфраструктури. Так, відразу після звільнення приступили до відбудови залізничних мостів через річки Ірпінь та Буча, а в березні 1944 р. – Головних майстерень. У 1944 видав 2,5 млн. штук цегли для відбудови Києва цегельний завод. У 1947 році з Києва до Ірпеня переведено артіль "Прогрес" (у 1960 році реорганізована на фабрику шкіргалантерейних виробів). В лютому 1957 року Головні майстерні було реорганізовано у машинобудівний завод «Ірпіньмашторф», який вже через 10 років випускав в рік 150 різних екскаваторів і розстильних машин.

В подальшому виробництво у Ірпінському регіоні бурхливо розвивалося. Весь час нарощував потужність цегельний завод. У 1957 році обсяги виробництва сягали 100 тис. штук цегли на добу. У 1964 році завод був реорганізований у Бучанське заводоуправління будівельних матеріалів, пізніше – комбінат «Перемога». У 1955 році утворено Ірпінське заводоуправління цегельно-черепичних заводів, яке вже через 2 роки виготовило 78 млн. штук цегли, а з 1964 року стало випускати також вироби із полістиролу та пінопласту. Пізніше цей завод отримав назву комбінат «Прогрес».

Приділялась увага також культурно-побутових умов у Приірпінні. Тільки за 5 років з 1963 по 1969рр. у місті побудовано 50 великих багатоквартирних будинків, в яких отримали квартири 2 тис. сімей. У 1964 році почалися будівництво водопроводу та газифікація, в 1969 році побудовано будинок торгівлі.
З часом змінювалися не тільки вигляд вулиць нашого Ірпеня, а й його статус. Так 30 грудня 1956 р. Ірпеню присвоєно статус міста в Києво-Святошинському районі, а 30 грудня 1962 року присвоєно статус міста в Київській області.

Одночасно з промисловою розбудовою регіону відбувався розвиток рекреаційних ресурсів регіону, культурно-освітньої галузі. Вже у 1944 році в приміщенні колишньої "Білої" дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості, та розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників. А вже у 60-х, згідно книги «Визначні місця України» (1960) Ворзель названо серед найбільших курортів не тільки Київщини та України, а й усього СРСР. Площа курорту на той час становила 800 гектарів, з яких 525 займав ліс. Упродовж року у ворзельських курортних закладах оздоровлювалося понад 20 тис. осіб.

Станом на 1 січня 1985 року, незадовго до Чорнобильської трагедії, у Приірпінні діяло 12 санаторіїв і профілакторіїв, 8 будинків відпочинку та 38 піонерських таборів, серед них 13 - в Ірпені, 13 - у Бучі і 12 - у Ворзелі. Щороку тут відпочивало понад 70 тисяч дорослих і більше 40 тисяч дітей. Для порівняння, за даними Ірпінського статистичного управління станом на 01.01.2014 року у Приірпінні діє 13 санаторіїв та баз відпочинку для дорослих та дітей.

На сучасному етапі в Ірпінському регіоні здійснюють роботу 22 промислових підприємств з різною формою власності та 8605 суб’єктів малого підприємництва. Серед них виробництвом неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів та скловиробів) займаються: ВАТ Ветропак «Гостомельський склозавод», ПРАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», ЗАТ ГВКК «Біличі». Галузь машинобудування в регіоні представлена ПАТ «Ірпіньмаш», ПІІ ТОВ «Катех-електро». Виробництвом гумових та пластмасових виробів займаються ЗАТ «Пластмодерн». До хімічної галузі промисловості належать ТОВ «Агрофарм», ТОВ «Натур+».
Перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування здійснює ТОВ «Ірпінське АТП-13250». Міські перевезення пасажирів здійснюються по 9 маршрутах. Організовано рух 28 приміських маршрутів до Києва та Бучі з м. Ірпінь та селищ.
Медична допомога надається 10 закладами. Серед них, зокрема, Комунальний заклад «Ірпінська центральна міська лікарня», Ірпінська міська поліклініка, Ірпінський пологовий будинок, Ірпінська дитяча міська лікарня та інші.
Освіта. На території регіону функціонує 13 дошкільних навчальних закладів, 15 загальноосвітніх навчальних закладів (з них – 3 школи І ст., 3 спеціалізовані школи І-ІІІ ст., 1 вечірня школа та 1 ліцей), 4 позашкільних навчальних заклади ( ЕТЦ, ЦТДЮ, МНВК, ДЮСШ), Навчально-виховне об’єднання «Освіта».
В регіоні працює 2 ДЮСШ – (Ірпінська і Коцюбинська), де займається 788 учнів, та 18 спортивних клубів, з яких 2 – підліткові. В цих клубах займається 1654 чол. В Ірпінській ДЮСШ працює 47 груп, які відвідують 647 учнів.
До мережі закладів культури відділу культури і туризму Ірпінської міської ради належать, зокрема: Центральний будинок культури, міський будинок культури, Ірпінська дитяча музична школа, Ірпінський історико-краєзнавчий музей, Ірпінська міська центральна бібліотека, Ірпінська бібліотека для дітей та інші заклади культури.
На базі клубних установ Ірпінського відділу культури працює 34 клубних формування, з них 17 формувань для дітей і підлітків.

На сьогоднішній день Ірпінь динамічно розвивається. Зміни відбуваються в усіх галузях – освіті, медицині, культурі. Відкрито декілька парків, облаштовані дитячі майданчики, відкрито нову дитячу поліклініку, проводиться активний ремонт доріг та облаштування перехресть світлофорами. У планах мерії, зокрема, будівництво трьох дошкільних закладів, будівництво водоочисної станції, ремонт Центрального будинку культури, висадження 2000 дерев та інші заходи спрямовані на благоустрій та розвиток нашого славетного міста.

Краєзнавча довідка

«Ірпінь літературний: минуле і сучасне»

Наше місто досить молоде, але у нього цікава і неповторна історія.

Засновано Ірпінь було як поселення залізничників у 1902 році у зв’язку з будівництвом залізниці Київ-Ковель. Ірпінь, Ворзель та Буча стають дачними селищами. Ці затишні куточки недалеко від столиці ваблять до себе багатьох своєю мальовничою природою, благодатним мікрокліматом та благословенною тишею. Невдовзі тут зростають дачні будиночки комерсантів, військових, чиновників, священників, професорів, будиночки залізничників.

Наш Ірпінь став "святим місцем" для української культури, бо здавна приваблював до себе і творчих людей: письменників, поетів, діячів культури та мистецтва й передусім літератури.

Навесні 1899 року сім’я доцента Київської духовної академії О. І. Булгакова побудувала в Бучі дачу на п’ять кімнат, яка буяла в бузку, жасмині й трояндах. Михайло Булгаков у 1912-1913 роках тут напише свої перші оповідання. На жаль, це родинне гніздо Булгакових не збереглося, загинуло від пожежі взимку1918 року.

У 1910 році виникло Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва з метою постановки аматорських вистав, організації літературно- музичних і танцювальних вечорів, читання лекцій з питань сценічного мистецтва і літератури.

Ходять легенди, що біля заповітного місця - 700 літнього дуба - любила відпочивати Леся Українка, бували тут Микола Лисенко, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий.

У 1911 році в Ірпені по вул. Перша лінія ( нині вул. Стельмаха,12) оселилася родина письменника Миколи Носова. Він народився в Києві, а в Ірпені пройшли його дитячі, а потім і юнацькі роки. Свої дитячі враження, як і подробиці власної трудової біографії, письменник передав у автобіографічній книзі «Таємниця на дні колодязя». В ній колоритно змальовані картини ірпінського життя початку ХХ століття. Микола Носов пізніше стане автором всесвітньовідомої казки-трилогії про пригоди Незнайка та маленьких чоловічків.

Український письменник Валер’ян Підмогильний, один з провідних прозаїків ХХ століття, був небуденною постаттю у багатому розмаїтті творчих особистостей першого пореволюційного десятиліття. Голодуючи в Києві, письменник на початку 20-х років змушений був перебратися до Ворзеля: тут вижити було легше. Від осені 1921 до1923-го у школі він викладав українську мову і політосвіту, займався письменством і написав кращі оповідання – «Іван Босий» і «Проблема хліба». Саме у Ворзелі він одружився з донькою місцевого священника Катериною Червінською.

Борис Пастернак – поет, прозаїк, перекладач творів Т. Шевченка, І. Франка, В. Шекспіра, Й.В. Гете, лауреат Нобелівської премії, влітку 1930 року відпочивав з родиною в Ірпені по вул. Пушкінській, 13. В Ірпені поету легко працювалося. Ірпінь подарував Б. Пастернаку не лише натхнення, а й велике кохання і майбутню дружину. Відлуння ірпінського літа і київських вакацій ознаменувало довгоочікуваний чудесний перелом у творчості видатного поета.

В 1905 році київський громадський діяч і підприємець Іван Чоколов,одним із перших збудував на мальовничому, підвищеному березі річки Ірпінь, двоповерховий особняк. Починаючи з 20-х років в ньому знаходився в літній період профспілковий будинок відпочинку, а в 1936 році рішенням Раднаркому УРСР колишня дача Чоколова разом з прилеглою територією була передана у власність Спілці письменників України і названа Будинком творчості письменників. Після війни за рахунок держави й Спілки письменників України тут з’явились і двоповерхові споруди для письменників.

Будинок творчості став своєрідним джерелом, яке живило річку українського письменства, притулком творчості і натхнення, спокою і роботи, а ще «Ірпінським Парнасом», як називали його з великою любов’ю самі письменники.

Тут працювали й відпочивали українські письменники-класики Андрій Малишко, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олександр Довженко, Павло Тичина, Олесь Гончар, Степан Олійник, Дмитро Павличко, Анатолій Шиян, Леонід Смілянський, Платон Воронько, Микола Шпак, Олександр Ковінька, Кость Гордієнко, Петро Панч, Олександр Корнійчук, Сергій Воскрекасенко, Павло Загребельний, Платон Воронько, Юрій Яновський, Павло Усенко, Кость Герасименко, Терень Масенко, Іван Гончаренко, Іван Цюпа, Олекса Ющенко, Юрій Мокрієв та багато інших.

Бували й закордонні літератори — Джон Стейнбек та Філіпп Боноскі з Америки, Марія Марчанова з Чехії, П’єр Гамарра з Франції, Гьобнер Рольф з Німеччини, Яр Славутич з Канади.

Часто тут гостювали сценаристи, режисери, композитори.

Письменники любили цей благословенний край і оспівали його в сотнях поезій.

Друкуючи свої твори, автори, як правило, зазначали, де і коли написано повість, роман, вірш, статтю. Дуже часто в тому останньому рядку значиться "Ірпінь". Ми щиро вдячні їм за те, що вони прославляли і продовжують прославляти наше місто.

До книги Олекси Ющенка «Поїзди гудуть за Ірпінню…», яка надрукована у 2003 році увійшли спогади письменників про перебування в Будинку творчості, їх вірші, а також світлини видатних постатей, які відпочивали тут в різні роки.

Український письменник Володимир Коскін в 2016 році у видавництві «Перун» видав книгу «Ірпінський Парнас : історична лірико-гумористична оповідь» в якій висвітлені долі письменників та їх літературних героїв.

Чимало письменників мали в Приірпінні і власні садиби.

Максим Рильський – український поет, академік, перекладач, громадський діяч, літературознавець, від весни 1938 до весни 1951 року мешкав і працював у Ірпені по вул. Центральна, 15. Влітку він порався в садку біля улюблених дерев і квітів, або рибалив на річці Ірпінь. Багато з класиків та молодих поетів, артистів та художників з вдячністю пам’ятають цю невелику садибу, де проходили різноманітні літературні зустрічі, поки Рильський не переїхав до Голосіїва на нову дачу. Син письменника Богдан Рильський у книзі спогадів «Мандрівка у молодість батька» присвятив цілий розділ «У сосновім Ірпені» ірпінському періоду життя М. Рильського і його родини.

Леонід Первомайський- український письменник, проживав у мальовничому куточку, серед столітніх дубів, по вул. Комінтерну, 1 з 1953 по 1973 рік . Тут він написав багато відомих творів, зокрема роман «Дикий мед».

Анатолій Хорунжий – український письменник, з 1961 по 1991 рік проживав поблизу Будинку творчості у своїй садибі по вул. Спартака, 3 Він нам залишив дорогоцінні книги про Другу Світову війну- «Небо війни», «Повернення в небо», «Втеча з острова Узедом».

Михайло Стельмах – український письменник, сценарист, академік, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, проживав на ірпінській дачі по вулиці Северинівській, 85 з початку 50-х років ХХ ст. до 1983 року. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932-1933 років та боротьби ОУН-УПА проти СРСР. Автор поетичних творів, книжок для дітей, повістей, романів «Велика рідня», «Правда і кривда», «Чотири броди».

В нашому місті також мали дачі українські письменники Вадим Собко і Натан Рибак.

Наше місто стало відомим на літературній карті України і завдяки лицарям українського перекладу - Григорію Кочуру та Дмитру Паламарчуку, які познайомилися в пеклі північних концтаборів, де опинилися на десять років за звинуваченням в українському націоналізмі. З початку 1960-х років вони обрали Ірпінь постійним місцем проживання.

Григорій Кочур- лауреат Державної премії ім. Шевченка та літературної премії ім. Рильського, знав близько 30 мов і зробив переклади із 25 мов світу. Його скромний будиночок по вул. Баумана ( нині Кочура) мав неофіційну назву «Ірпінського університету», де вивчилося чимало українських перекладачів. Він наснажував своїм колосальним інтелектом гроно «шістдесятників»: Василя Стуса, Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Леоніда Череватенка, Євгена Сверстюка та інших. Сповідь серця письменника – у книгах «Відлуння», «Друге відлуння» та «Третє відлуння».

Творчий доробок Дмитра Паламарчука – лауреата премії імені Рильського теж є дуже вагомим в українській літературі. За його творами можна сформувати цілу бібліотеку перекладів з іноземних мов. Серед них – Шекспір, Байрон, Тагор, Бодлер, Ередіа, Петрарка. У 1995-му вийшла друком його перша книга «Подзвіння».

Поховані Г.Кочур та Д. Паламарчук в Ірпені.

Ліна Костенко - берегиня української нації, поетеса, часто бувала в Ірпені, і не лише в Будинку творчості письменників. З осені 1971 до літа 1972 року вона винаймала в Ірпені квартиру по нинішній вул.Слов’янській, по сусідству з помешканням Паламарчуків, а пізніше жила 2 роки в будинку Григорія Кочура.

Поетеса написала в Ірпені низку прекрасних інтимних поезій.

Подружжя Данила Кулиняка і Наталії Околітенко проживали в Ірпені на вулиці Калініна (нині Кулиняка) з 1990 по 2016 роки. Вони мужньо стояли на сторожі Правди і Честі, бо так їм підказувало загострене сумління, любов до України, її минулого і тривога за завтрашній день.

Данило Кулиняк – поет, історик, еколог, учасник дисидентського руху, директор Всеукраїнського благодійного фонду ім. Петра Калнишевського, автор цілого ряду популярних збірок : «Телескопи криниць»(1990), «Останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський»(1991), «Лицар Дикого Поля»(2005), «Тягар Чорнобильського неба»(2011) та інші.

Наталія Околітенко – українська письменниця, журналістка, публіцистка й науковець, автор книжок художньої прози «Сніжні ягоди»(1970), « А ми не праведники. Не праведники ми»(2002), фантастичних творів « Крок вікінга»(1990), «Політ на вогненних крилах»(2005), «Друга реальність. Паранаука очима науки»(2014), історичного роману «Рось-Марія»(2009). Подружжя поховане в Ірпені.

Володимир Яцюк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець, літератор, збирач україніки, заслужений діяч мистецтв України з 1980 по 2012 рік проживав у Ірпені по вулиці Маяковського, 13.В мистецькому середовищі його знали, як завзятого колекціонера шевченкіади, в його приватній колекції, найбільшій не лише в Україні, а й у світі, налічувалось понад 1300 примірників поштових листівок пов’язаних з ім’ям Шевченка. Він автор книг «Живопис моя професія», «Таїна шевченкових світлин», «Віч-на віч із Шевченком. Іконографія 1838-1861рр»(2004), багатоілюстроване видання «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890-1940рр.», яке стало підсумком колекційно-наукової роботи Володимира Яцюка.

В Ірпені 11 вулиць перейменовані на честь письменників, які тут проживали:

вулиця та провулок М.Рильського, вул. Кочура, вул.Стельмаха, вул. Рибака, вул.Паламарчука, вул.Кулиняка, пров.Гнатюка, пров.Малишка, вул. Гончара, вул.Гуцала, вул.Довженка.

Літературне життя Приірпіння продовжують сьогодні цілий ряд наших земляків-літераторів, членів Спілки письменників України, серед яких: Олександр Ірванець, Леонід Закордонепь, Анатолій Жикол, Леонід Ісаченко, Володимр Коскін, Олександр Есаулов, Валентин Собчук, Сергій Мартинюк, Євген Єльпітіфоров, Юлія Бережко-Камінська, Володимир В’ятрович(Ворзель), Олег Жупанський(Буча).

З ними проводяться часто зустрічі, презентації їх книг.

Нещодавно, в грудні 2022 року відбулися презентації книг Сергій Мартинюка « 13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ» та книга Кота Єльпітіфора «Хребет», видані за кошти Ірпінської міської влади, які висвітлюють сучасну тему війни в Україні.

Для поетів-початківців працює вже 30 років міська літературна студія «Дебют» при Ірпінській міській публічній бібліотеці ім. М. Рильського.

/Files/images/kraznavstvo/6.jpg

Що читати про Ірпінь:

Рекомендаційний список літератури

Приірпіння

  1. Історiя мiст i сiл Українськоiї РСР. Київська область.- К.: Головна редакцiя Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1971.-С.З17-329: [С.317-326 - м.Iрпiнь, С.327 - сел.Буча, С.327-328 - сел.Ворзель, С.328-329 - сел.Гостомель, С.329- сел.Коцюбинське].
  2. Гудима В.М Географiя рiдного краю: Приiрпiння: Навчальний посiбник для 5-6 кл. / В.М.Гудима.- К.: Юнiверс, 1997.- 52с.
  3. Зборовський А. Iсторiя рiдного краю. Приiрпiння: Навчальний посiбник / А.I.Зборовський.- К.: Юнiверс, 1998.-152с.
  4. Зборовський А. Історія Ірпінського краю / А.І.Зборовський.- К.: ТОВ "Видавництво "Прометей", 2017. - 227 с.
  5. Звитяжці: Книга пам'яті України. Т.7. Київська область.- К.: Ліра-К, 2016. - 766 с.
  6. З iсторiї освiти Приiрпiння.- Ірпiнь, 2002.-96с.
  7. Ірпiнський регiон: Події, факти, цифри: Інформацiйний довiдник.- Ірпінь, 2003.-52с.
  8. Приiрпiння: Історико-краезнавчий альманах / Пiд заг. ред. Т.М.Рябчун.- Ірпiнь, 2001-2005.
    №1.-2001.-91с.
    №2.-2002.-96с.
    №3.-2003.-84с.
    №4.-2004.-84с.
    №5.- 2005.-89с.
  9. Люблю тебе, чудове Приірпіння: Збірка поезій.- Ірпінь, 2010.
  10. Приірпіння: Літературно-краєзнавчий альманах.- Ірпінь, 2011.-90с.
  11. Изугенев А.П. Победа: Альманах.- Ирпень, 1995.-207с.
  12. Літопис міста Ірпінь. Вип. 1-4.- Ірпінь: Ірпінська центральна міська бібліотека.
    Вип.1 - 1978.-187с.
    Вип.2. - 1979.-178с.
    Вип.3. - 1982.-238с.
    Вип.4. – 1987.-169с.
  13. Краєзнавчий альманах. Вип. 5-7.- Ірпінь: Ірпінська центральна міська бібліотека, 1997.
    Вип.5.-253с.
    Вип.6.-255с.
    Вип.7.-288с.
  14. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистическия, историческия и церковныя заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся.-К, 1864.

Ірпінь

  1. IRPIN TRAVEL : Створення регіональної інфраструктури туризму та дозвілля. - 27с. : іл.
  2. Ірпінь освітянський. 2013, 2014 рік: Буклет.- К.: ТОВ «Типографія клякса», 2014.-43с.
  3. Мистецтво твориться на ваших очах: Скульптурний пленер «Мій Ірпінь».- Ірпінь, 2014.-19с.
  4. Ірпінь: Інформаційний фотоальбом.- К.: ООО «Геомапс», 2013.-46с.
  5. Ірпінь. Київська область: Фотоальбом.-К.: ТОВ «Сарафан», 2012.-43с.
  6. Інформаційно-рекламний каталог Ірпінського регіону. - 47 с.: іл.
  7. Ірпінь - місто інвестицій: інвестиційний паспорт м.Ірпінь Київської області. - Ірпінь, 2016. -55с.: іл.
  8. Висоцька Н. Ірпінь невичерпний / Ніла Висоцька; упоряд. Л.Юхименко.- К.; Ірпінь: ТОВ "Видавництво "Перун", 2019. - 296с.: іл.
  9. Гордон О. Ірпінь. Поезія. Любов: вірші/ Олександр Гордон. - К.; Ірпінь: ТОВ "Видавництво "Перун", 2019. -11с.
  10. Коскін В. Ірпінський Парнас: Історична лірико-гумористична оповідь/ Володимир Коскін.- К.: ВТФ "Перун", 2016. - 304 с.
  11. Коскін В. Річка-пам'ять Ірпінь: книжка-подорож/ Володимир Коскін. - К.; Ірпінь: ТОВ "Видавництво "Перун", 2019.- 412 с.
  12. Плаксіна О. Ірпінь: Історія живе поруч.- Ірпінь: Видавництво Національного університету ДПС України, 2012.-74с.
  13. Плаксiна О. Знайомий та незнайомий Ірпiнь / О.Плаксiна.-К.: БП «Телерадіокомпанія ІК», 2010.-92с.
  14. Плаксіна О. 100 років. Свято-Троїцький храм м.Ірпінь / О.Плаксіна. - К. ВД "АДЕФ Україна", 2015. - 96с.
  15. Ірпiнь: [Краєзнавчий буклет]. - Ірпiнь, 2009.
  16. Ірпеня повiтря поетичне: Фотоальбом. - Ірпiнь, 2009.-ЗIс.
  17. Ирпеньмаш: История завода 1931-2008 гг. / авт.сост. Вячеслав Семенович Новохатский.- Ирпень, 2008.-178с.
  18. ВАТ «Ірпінський комбінат «Прогрес»: 50 років.- Ірпінь, 2005.-80с.
  19. Поїзди гудуть за Iрпiнню... / Уклад. Ющенко О., Ющенко О.- Ірпiнь: ВПП «Техніка», 2003.-416с.
  20. Iрпiнь: Картосхема Iрпiнського регiону.- Iрпiнь, 2002.
  21. Лукашенко П. Ірпінський економічний коледж.-К.: Бібліотека журналу «Дніпро», 2001.-111с.
  22. Iрпiнь: Путiвник.- Ірпiнь: «Перун», 1995.-34с.
  23. Перелік об'єктів в Ірпені, створених в період з 1 листопада 2014 до 11 серпня 2015 р. - 29 с.: іл.
  24. Римований Ірпінь / Упоряд. Ю.бережко-Камінська. - К.: Український письменник, 2018. - 364с.

Ворзель

  1. Потєха Н. Історія селища Ворзель: Історичний нарис.- Ворзель, 2015.-28с.
  2. Соколенко О. Рух опору Київщини. Ворзельське підпілля / О.Г.Соколенко, Ю.Л.Мельничук.- К.: ПП «Золоті ворота», 2015.-268с.
  3. Альбом партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні / авт.-укладач О.Соколенко. – К.: Об’єднання «Всесвіт», 2012.-1429с.
  4. Ворзель курорт: [Краєзнавчий буклет]. - Ворзель, 2009.
  5. Ворзельське пiдпiлля: Маловiдомi сторiнки вiйни / Пiд ред. О.Г.Соколенка.- Ворзель, Видавництво СПД Соколенко О.Г., 2008.-210с.
  6. Конькова Г. Олена Куц. Будинок творчостi композиторiв — гармонiя музики i природи / Г.Конькова.- К.: Кий, 2008.-384с.
  7. Потєха Н. Історія селища Ворзель : історичний нарис / Нестор Потєха. - Ворзель, 2015. - 28с.
  8. Соколенко О.Г. Ворзель. Сторiнками столiтньої iсторії / О.Г.Соколенко. - К.: Типографiя вiд «А» до «Я», 2005 .-192с.
  9. Соколенко О. Рух опору Київщини. Ворзельське підпілля / О.Г.Соколенко, Ю.Л.Мельничук. - К.: ПП "Золоті ворота", 2015. - 268с.

Гостомель

  1. Перший польовий Проскурівський вузол зв’язку (1942): До 70-ї річниці Проскурівської Двічі Ордена Червоного Прапора частини зв’язку.- Ірпінь, 2012.-140с.
  2. Ковалъ Р.М. Отаман Орлик / Р.М.Коваль.- К.: Вид-во «СТIКС», 2010.-З84с.
  3. Гостомель: [Краєзнавчий буклет].- 13с.
  4. Гостомельський край: історія і сучасність: Публіцистично-історичне видання / уклад. В.М.Собчук. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2017. - 136 с.
  5. Соколенко О.Г. Гостомель: Погляд крiзь вiки: [Путiвник-довiдник].- К.: ЕКМО, 2004.- 94с.
  6. Гостомельський склозавод.- Ірпінь, 2002.-80с.

Коцюбинське

  1. Книга пам’ятi.- К.: ТОВ «Полiграф СКВ», 1999.-104с.
  2. Книга пам’яті: До сторіччя селища і 55 – річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Вид. друге: [смт. Коцюбинське, Київської обл.].-К.,2000.-184с.

Зазначену вище лiтературу ви можете отримати в Ірпiнськiй міській публічній бiблiотецi.

Кiлькiсть переглядiв: 8769