старий дуб

Ірпінь-літературний

Відкриття зручного шляху сполучення із столицею стало поштовхом для будівництва дач заможними киянами та представниками творчої інтелігенції, яких приваблювала мальовнича місцевість і цілюще повітря соснового лісу.

Так, біля заповітного місця, 700 літнього дуба - любила відпочивати Леся Українка, бували тут М.Лисенко, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, О.Купрін та інші. Економічний та культурний розвиток Приірпіння значно пожвавився на початку XX століття з будівництвом і введенням у дію залізниці Київ-Ковель. Ірпінь, Ворзель та Буча стають дачними селищами. Один за одним починають зростати дачні будиночки комерсантів, військових, чиновників, священиків, професорів, людей мистецтва.

Навесні 1899 року і сім'я доцента Київської духовної академії О.І.Булгакова побудувала в Бучі дачу на п'ять кімнат. Щовесни вона буяла в бузку, жасмині й трояндах. У пам'яті їх сина Михайла Булгакова назавжди залишився просторий будинок, де, наче музика, лине людська доброта, відбувалися зустрічі з відомими художниками Мурашком, Репіним, Пимоненком та іншими, ставилися аматорські драматичні вистави, проводилися спортивні змагання. Тут він у 1912-1913 роках пише перші свої оповідання. На жаль, це родинне гніздо сім'ї Булгакових не збереглося, загинуло від пожежі взимку 1918-го. У травні 1991-го до 100-річчя з дня народження всесвітньовідомого письменника на місці колишньої садиби було відкрито пам'ятний знак великому майстрові.

Напередодні Першої світової війни і в часи непу в Ірпені поблизу залізничної колії проживала і сім'я Носових. Один із синів - Микола - пізніше стане автором всесвітньовідомоі казки-трилогії про пригоди Незнайка та маленьких чоловічків. У останній своїй книзі - автобіографічній повісті "Таємниця на дні колодязя" - він описує свої дитячі роки, які пройшли в "маленькому біленькому будиночку", а також тяжку працю в артілі "Ірпіньбет", на Бучанському та Ірпінському цегельних заводах, куди пішов працювати в 1923 році п'ятнадцятилітнім юнаком для поліпшення матеріального стану сім'ї.

Валер'ян Підмогильний, один з провідних прозаїків XX століття, був небуденною постаттю у багатому розмаїтті творчих особистостей першого пореволюційного десятиліття. Голодуючи в Києві, письменник на початку 20-х років змушений був перебратися до Ворзеля: тут вижити було легше. В одному з листів він писав: "Адреса моя: ст. Ворзель, Києво-Ковельської залізниці, Ворзельська трудова школа". Від осені 1921 до 1923-го тут він викладав українську мову і політосвіту, займався письменством і написав свої кращі оповідання - "Іван Босий" і "Проблема хліба". Саме у Ворзелі він одружився з донькою місцевого священика - актрисою Катериною Червінською.

Зачарували ірпінські краєвиди, запали в душу і Борисові Пастернаку. Поета запросив на відпочинок видатний піаніст Генріх Нейгауз. Вони літували цілими родинами в Ірпені, Клавдієвому, на Десні з 1927 року. А літо 1930-го наше місто подарувало творцю не тільки свіжий подих Ірпінських лісів, а й вірного друга, кохану жінку - Зінаїду Нейгауз. Саме наше місто пов'язало їхні долі, і невдовзі вони стали нерозлучним подружжям Можливо саме ці події надихнули поета на створення циклу поезій, присвячених неповторній красі Приірпіння.

будинок творчості письменників Цикл віршів "Ірпінські зустрічі" присвятив нашому краю і український письменник Іван Гончаренко. До речі, саме він у 1936 році, перебуваючи на посаді керівника кабінету молодого автора при Спілці письменників України, виступив ініціатором створення на колишній дачі київського фабриканта Чоколова республіканського Будинку творчості письменників. Він став своєрідним джерелом, яке живило річку українського письменства, його вічною весною, хвилюючим натхненням. Тут творили і виношували свої творчі задуми класики радянської літератури. П.Тичина, М.Бажан, О.Довженко, Ю.Яновський, А.Малишко, О.Вишня, В.Сосюра, Д.Павличко, П.Загребельний, В.Василевська, О.Гончар, Л.Дмитерко, О.Ковінька, І.Цюпа, В.Кучер, Б.Антоненко-Давидович та багато інших Олекса Ющенко, якого письменники називають ходячим архівом, поетичній і прозовій творчості віддав усе життя. Понад два десятки років збирав він листи, нариси, відгуки про Ірпінь, фото, які "зупинили" не одну мить перебування майстрів слова у Будинку творчості, для видання книги. На жаль, вона не була надрукована, а ми знайомилися з її уривками на сторінках місцевої газети. "Ірпінь - фортеця ніжного слова. Ірпінь - наш Парнас. Ірпінь - наша творча Мекка", - писав О.Ющенко.

річка Ірпінь Павло Григорович Тичина неодноразово бував у нашому місті. Ще до створення Будинку творчості письменників він наймав кімнату в будинку стрілочника А.М.Мазуренка. Хоча з 1923 по 1934-й Павло Григорович проживав у Харкові, відпочивати він завжди приїздив до Ірпеня. Інколи по декілька місяців він жив і працював у кімнаті першого корпусу Будинку творчості. В його щоденникових записах є нотатки написані в Ірпені у 1925-1926 роках. Поет більше працював, ніж відпочивав. Інколи його бачили на прогулянці біля річки чи в задумі біля широколистих старезних лип. Після напруженого робочого дня він любив поспілкуватися з друзями, особливо з Юрієм Яновським, який теж завжди поселявся у першому корпусі. Володимир Миколайович Сосюра теж дуже любив відпочивати в Ірпені. Він дуже любив природу і навіть одну із своїх збірок назвав "Зелений світ". У творчому доробку поета можна нарахувати більше ста віршів, присвячених Ірпеню, квітам, травам, річці, що колись була чиста і прозора. Сплюндрування та знищення річки Ірпінь і широкого лугу заповзятливими меліораторами поет переживав, як особисте велике горе. Про це він у 1960 році написав вірш "Офіра". "В Ірпені гарно думається, гарно пишеться", - говорив Андрій Самійлович Малишко. З-під його пера тут вийшли вірші, що потім склали збірки поезій "За синім морем", "Весняна книга", "Що записано мною", один з його схвильованих та радісних акордів - "Поїзди гудуть за Ірпінню".

Павло Загребельний давно полюбив затишний Ірпінський будинок творчості. "Згадуватиму Ірпінь, як згадував кохану дівчину", - писав він. Усі його історичні романи - "Диво", "Первоміст", "Смерть у Києві", "Євпраксія", "Левине серце", "Роксолана" - створені в Ірпені.

"Симпатично тут... В Ірпені обстановку створюють відповідну, творчу", - так міг сказати про Ірпінь тільки О.Ковінька. У Будинку творчості зав'язувалася велика дружба і між письменниками колишніх братніх республік. У різний час в Ірпені по бували: К.Федін, К.Паустовський, С.Вургун, М.Шагшян, М Дудін, С.Баруздін, О.Форш, М.Алігер, Р.Козакова, А.Саксе, Г.Татосян. Приїздили і зарубіжні письменники: П'єр Гамарра (Франція), Марія Марчанова (Чехословаччина), Джон Стейнбек (США) та Яр Славутич (Канада). Чимало письменників мали в Приірпінні і власні садиби. Максим Рильський від весни 1938 до весни 1951 року мешкав і працював у Ірпені по вул. Центральна, 17. "Багато з молодих поетів 30-х років добре знають і з вдячністю пам'ятають невелику садибу в Ірпені, де він з любов'ю плекав не тільки квіти та яблуні, але й наші поетичні паростки", - згадував Абрам Кацнельсон. Син поета - Богдан Рильський - відобразив цей період життя сім'ї у спогадах "У сосновім Ірпені".

У мальовничому куточку, серед столітніх дубів, по вул. Комінтерну, у 1953-му з'явився будинок письменника Леоніда Первомайського. Тут він написав багато відомих творів, зокрема роман "Дикий мед", оповідання різних років. Понад тридцять років поблизу Будинку творчості проживав у своїй садибі по вул. Спартака,3 Анатолій Мефодійович Хорунжий. Сюди до нього приїздили, привозячи свої дорогоцінні спогади про Велику Вітчизняну війну для літературного опрацювання, О.І.Покришкін, В.Д.Лавриненков, В.С.Єфремов, М.П.Дев'ятаєв. А потім з'явилися широко відомі читачам книги, написані в Києві та Ірпені - "Небо війни", "Повернення в небо", "Ескадрильї летять за обрій", "Втеча з острова Узедом".

Наше місто стало відомим на літературній карті України і завдяки лицарям українського перекладу - Григорію Кочуру, Дмитру Паламарчуку, Миколі Лукашу.

Г.Кочур та Д.Паламарчук познайомилися в пеклі північних концтаборів, де опинилися на десять років за звинуваченням в українському націоналізмі. Після реабілітації в 1957-му, на початку 1960-х вони оселяються в Ірпені за допомогою М.Рильського. Письменники були друзями і в житті, і в творчості, з головою поринули в роботу, дивуючи всіх своєю працелюбністю і рідкісною творчою наснагою.

Г.Кочур - лауреат Державної премії імені Т.Шевченка (посмертно) та літературної премії ім. М.Рильського. Знав близько 30-ти мов, зробив переклади із 25-ти літератур світу. Його скромний будиночок по вулиці Баумана (нині Кочура) мав неофіційну назву "Ірпінського університету", де вивчилося чимало серйозних українських перекладачів з колишнього СРСР та із-за кордону. Він наснажував своїм колосальним інтелектом гроно "шістдесятників": Василя Стуса, Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Леоніда Череватенка, Євгена Сверстюка та інших. Сповідь серця письменника - у збірках "Відлуння", "Друге відлуння" та "Третє відлуння". Нині тут його син Андрій створює літературно-меморіальний музей Г.Кочура.

Творчий доробок Д.Паламарчука - лауреата літературної премії імені М.Рильського, теж є дуже вагомим в українській літературі. За його творами можна сформувати цілу бібліотеку перекладів з іноземних мов і мов народів СРСР. Серед них - Шекспір, Байрон, Тагор, Бодлер, Ередіа, Петрарка, Блок, Брюсов, Єсенін та інші. У 1995-му вийшла друком його перша книга "Подзвіння". Поховані Г.Кочур та Д.Паламарчук в Ірпені.

Також мали дачі в нашому місті М.Стельмах, В.Собко, Н.Рибак, П.Северов, В.Александров. Мальовничий куточок Приірпіння - Ворзель - теж став близьким і рідним для багатьох українських письменників. Тривалий час тут жили і творили Ю.Збанацький, В.Бичко, О.Новицький, М.Рудь (похований у Ворзелі).

У 1956 році купила дачу по вул. К.Лібкнехта 16 родина Дмитра Івановича Бедзика, Тут він написав ряд романів та п'єс, серед них широко відомі "Серце мого друга" та "Дніпро горить". З 1988-го проживає у Ворзелі його син Юрій Бедзик - секретар Київської спілки письменників України. Двадцять років (з 1978 по 1998) він керував Українським фондом миру і відомий у світі багатьма миролюбивими акціями. Його романи і повісті сповнені високим патріотизмом та ідеалами гуманізму. За останній роман "Сім таємниць великої війни" письменник удостоєний у 2000 році премії Національної спілки письменників України ім. Андрія Головка. Літературне життя Приірпіння продовжують сьогодні і цілий ряд наших земляків-літераторів, членів Спілки письменників України: Л.Закордонепь, О.Жупанськии, Н.Околітенко, Д.Кулиняк, В.Кленц, А.Диба, В.Сильченко, А.Жикол.

Можна з упевненістю сказати, що більшість кращих творів українських письменників і поетів була створена саме в Ірпені. Друкуючи їх, автори, як правило, зазначають, де і коли написано повість, роман, вірш, статтю. Дуже часто в тому останньому рядку значиться: "Ірпінь". Ми щиро вдячні їм за те, що вони прославляли і продовжують прославляти наш край.

Кiлькiсть переглядiв: 411