Повернутися до звичайного режиму

Герої та учасники Великої Вітчизняної війни:

- Ботченко Михайло Іванович
- Кривий Євген Олександрович
- Лихотворик Володимир Степанович
- Маслов Федір Іванович
- Тананаєв Петро Миколайович
- Федутенко Надія Никифорівна


Ботченко

Ботченко Михайло Іванович –

Ветеран Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І-го ступеня, китайським орденом «Дружба».

Народився в 1924 р. В квітні 1941 р. став студентом першого курсу 2-го Київського артилерійського училища.

Брав участь в оборонних боях під Києвом в червні-липні 1941 р. Артилерійський дивізіон у складі трьох батарей займав огневі позиції в лісі поблизу Романівки. Їхнім завданням було не допустити захвату залізничного мосту через р.Ірпінь і форсування річки в районі Романівських бродів. Саме тут, в районі Ірпеня, вісімнадцятилітнім курсантом він пройшов своє бойове хрещення.

Воював на Волховському та І-му Ленінгадському фронтах.
Брав участь у прориві ленінградської блокади, воював під Псковом, на Карельському перешийку, а потім брав участь у штурмі Кенісбергу.
День Перемоги зустрів у Прибалтиці.

Однак, на цьому для нього війна не скінчилася. Невдовзі йому довелося брати участь у розгромі Квантунської армії на Далекому Сході. Додому повернувся лише через шість років після війни, сходивши половину планети.

В Ірпені проживав з 1979 року.
Десять років очолював Ірпінську раду ветеранів.


Кривий

Кривий Євген Олександрович –

Гвардії капітан запасу, Герой Радянського Союзу. Нагороджений Орденом Леніна, Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня ( 2 ордени), медаллю «Золота Зірка», медаллю «За перемогу над Німеччиною» та ін.

Народився 24 лютого 1917 р. в місті Житомирі в сім’ї робітника. Закінчив 4 класа школи №17 міста Житомир.У 1938 р. призваний до армії. Учасник радянсько-фінської війни у якості стрілка танкового батальйону.
21 березня 1940 р. указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу за мужність і відвагу, проявлену в боях з білофінами на фінському кордоні.

З 1940-1942 рр. навчався в Ульяновському Червонопрапорному ордена Червоної Зірки бронетанковому училищі ім. Леніна. На фронт був направлений в 3-ю танкову армію командиром танкового взводу.
Після поранення був признаний обмежено придатним 2-го ступеня і в вересні 1943 р. направлений в Ульяновське бронетанкове училище на посаду командира танкового батальйону забезпечення.
В 1945 р. звільнений в запас за станом здоров’я.

Був персональним пенсіонером всесоюзного значення.
В Ірпені проживав з 1974 р.
Помер у 1994 році.


Лихотворик

Лихотворик Володимир Степанович –

полковник у відставці, Герой Радянського Союзу. Нагороджений Орденом Леніна, Орденом Червоного Прапора (три ордени), Орденом Суворова ІІ ступеня, Орденом Олександра Невського, Орденом Червоної Зірки, Орденом Албанії Скандербек ІІ ступеня, Хрестом «Віртуті Мілітаріс», Польскою медаллю «Заслужену на полі Слави».

Народився 6 березня 1906 р. на Житомирщині.
Навчався в Харківському військовому прикордонному училищі.
В 1939-1941 рр. брав активну участь у боротьбі з контрабандистами, терористами і басмачами на державному кордоні в Казахстані на посаді начальника розвідки.

З початку Великої Вітчизняної війни 1941 р. брав участь у обороні міста Волоколамська під Москвою. З вересня 1941 р. по лютий 1942 р. брав участь в оборонних і наступальних боях в районі озера Селігер Асташківського району та в Новгородській області.
З весни 1942 р. командував полком на Калінінградському фронті.
Брав участь у форсуванні Дніпра у вересні 1943 р.
З грудня до кінця війни пройшов з боями від Підмосков’я до Берліну.
Закінчив війну на річці Ельбі.

В Ірпені проживав з 1955 р.
Помер 22 грудня 1998 року.


Маслов

Маслов Федір Іванович –

ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, орденом Богдана Хмельницького та Червоної Зірки, 26 медалями.

Народився у 1925 році у Харківській області. Юнака призвали до лав Збройних сил у 1943 році. У складі 13 армії Маслов визволяв Україну, Польщу, штурмував Берлін. Спочатку був рядовим, а потім командиром взводу піхоти. Учасник визволення Київської області, зокрема Бучі та Ірпеня. Федора чотири рази поранили. Він закінчив Вище Московське загальновійськове командне училище.

Після війни Маслов служив у Групі радянських військ у Німеччині, Австрії і Угорщині. У 1948 році його перевели до Нарофомінська, у Кантемирівську танкову дивізію. Там, його мотострілецька частина займалась очищенням території минулих бойових дій від вибухонебезпечних речовин. Після – проходив службу в Москві – два роки.
На початку 1956 року Федора Івановича перевели із Москви до Єльні, в районний військкомат. Тут, на протязі 20 років і проходила військова служба ветерана. Військові призови, розмінування, нескінченні захоронення загиблих у єльцинських боях. На його особистому рахунку за післявоєнні роки сотні тисяч розмінованої різного роду вибухівки – і німецької, і радянської, і румунської, і бельгійської, і італійської. За цю роботу був нагороджений Почесною грамотою начальника Генерального штабу.

Вийшовши у відставку, Федір Іванович переселився до Ірпеня, де певний час працював у військкоматі, вийшовши на пенсію, проводив велику військово-патріотичну роботу серед молоді, досліджував історію 74-стрілецької девізії, яка визволяла Ірпінь.
Помер 4 жовтня 2014 року.


Тананаєв

Тананаєв Петро Миколайович –

командир ескадрильї бомбардувальників, гвардії майор, Герой Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна (два ордени), орденом Червоного Прапора, орденом Суворова, медалями.

Народився 22 липня 1914 року в селі Плоскому (тепер Пристенського району Курської області Росії) в селянській сім'ї. Росіянин. Закінчив перший курс педагогічного інституту в Курську.
У 1934 році призваний в ряди Червоної Армії. У 1937 році закінчив Качинськую військово-авіаційну школу льотчиків.

Велика Вітчизняна війна застала його на Далекому Сході, де він служив кадровим офіцером. Через десять місяців після початку війни він був уже на передовій.
Бомбардував противника в глибокому тилу, а також військові об’єкти Берліна, Будапешта, Варшави, Хельсінки та інших міст.
Зробив в роки війни 237 бойових вильоти.

Його героїзм та професіоналізм яскраво відображено у оповіданні Ю.Максина, частину якого наведено нижче мовою автора.

«Получено задание лететь на Берлин. Первым вылетает экипаж Тананаева. Прямой курс. Багровое заходящее солнце. Прозрачный воздух. Внизу — беспредельные леса и тонкие полоски дорог. Самолет поднимается все выше и выше. Стемнело. Кусочек луны слабо освещает местность. Вдруг откуда-то поползли рваные облака и плотно скрыли землю с ее лесами, полями. Трудно, но никто не жалуется на усталость. Неожиданно облака оборвались. Справа показалась береговая полоса. Теперь путь ясен до конца. Идут минуты. Под самолетом фашистская Германия. Напряжение нарастает. И вдруг снизу заметались прожекторы. Яркие вспышки осветили все вокруг, самолет подбросило. Куда отвернуть?! Теперь уже поздно, нужно идти прямо. Потянуло дымом. Поврежден один из моторов. Кто-то высказал опасение, что до Берлина не дойти, не лучше ли сбросить бомбы здесь.
— За нами идут экипажи, и они отбомбятся там, где мы. Нам надо бомбить только Берлин. Мы дойдем, — говорит Тананаев.
Голос командира звучит так твердо, что все сомнения рассеиваются.
Прожекторы и зенитки наконец позади.
— Берлин под нами! — кричит стрелок.
Глаза напряженно следят за прицелом. Штурман нажимает кнопку. Бомбы летят вниз. Вспыхнули прожекторы, осветили машину.
В правой плоскости пробит бензобак. Горючего до дому не хватит. Решено сократить путь. Самолет Тананаева ложится на новый курс, а другие продолжают бомбить Берлин.
По пути самолет обстреливают вражеские зенитки. С разбитым мотором вернулся он на свой аэродром.
Друзья поздравляют экипаж с благополучно законченным боевым вылетом. А через несколько дней получено новое задание.
С вечера свинцовые тучи заволокли небо. В такую погоду даже птицы не покидают гнезд. А самолеты грозной силой несутся к цели - к крупнейшему порту Балтийского моря Данцигу. С момента взлета было ясно: ночь предстоит трудная. Еще раз проверяются все расчеты. Скоро цель. Фашисты уже обнаружили самолет и открыли шквальный огонь.
Снаряды рвутся то здесь, то там. Поврежден мотор, но Тананаев уверенно ведет самолет. Штурман спокоен за своего летчика. Все его внимание обращено на перекрестие прицела. Есть! Цель поймана! Секунды - и вверх поднимаются громадные черные столбы. Задание выполнено, но огнем вражеских зениток повреждена центральная бензосистема. Загорелись оба мотора, дым заполняет кабину. Невозможно дышать. Лихорадочно работает мысль. Что делать? Как спасти самолет?
Тананаев смело идет на снижение. Умелым скольжением он гасит пламя. Самолет взмывает кверху, залезает в облако и по старому пути направляется домой...»

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування по знищенню військово-промислових об'єктів супротивника і проявлені при цьому мужність і героїзм йому присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8082).

У 1948 році закінчив авіаційні курси удосконалення офіцерського складу. За станом здоров’я пішов у відставку, з 1952 року в запасі. Жив в Києві, а пізніше - з 1962 року - проживав в Ірпені.
Помер 22 грудня 1981 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.


Федутенко

Федутенко Надія Никифорівна –

командир ескадрильї, гвардії майор, Герой Радянського Союзу. Також нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ст.

Народилася 30 вересня 1915 року селі Ракитне Бєлгородської області, в селянській родині. Її батьки працювали на цукровому заводі, де в подальшому, після закінчення школи, працювала і формувальницею і вона. Школяркою Надія любила бігати на лижах, легко займала перші місця на шкільних змаганнях. Любила дівчинка і їздити верхи. Любила за швидкість як перегони сміливих. І тут їй теж часто вдавалося приходити першою, залишаючи позаду своїх однолітків.

Після закінчення семи класів неповної середньої школи Надія Никифорівна вчилася у школі фабрично-заводського навчання, а по вечорах пропадала у гуртку юних авіамоделістів. Тут вона вперше ознайомилася з конструкцією літака, дізналася чому літає літак, як він влаштований, як керує ним людина. І як тільки виповнилося їй 18 років, вона вступила до школи Цивільного повітряного флоту в місті Тамбові, яку закінчила у 1935 році. До війни Надія Никифорівна більше 6 років працювала в Цивільному повітряному флоті СРСР, перевозила пасажирів та вантажі. Літати їй доводилося і вдень і вночі. На момент початку війни в її книжці польотів була записана не одна тисяча льотних годин.

Федутенко На фронтах німецько-радянської війни Федутенко з червня 1941 року. Спочатку – у складі особливої групи Цивільного Повітряного флоту на Південно-Західному фронті пілотом на літаку типу Р-5. Їй доводилося виконувати відповідальні завдання з доставки вантажів - боєприпасів, продовольства та медикаментів військам, які знаходяться у оточенні або у глибокому тилу ворога, а також вивозити із оточення тяжкопоранених та доставляти данні розвідки командуванню. Понад сто п’ятдесят тяжко поранених бійців і командирів вивезла вона з оточення. Її польоти на вантажному літаку, як правило на максимально низькій від землі відстані, без прикриття винищувачами, вимагали великої майстерності та самовладання.

Федутенко У 1942 році закінчила курси льотної підготовки при Енгельській військовій авіаційній школі пілотів. Зробила близько двохсот вильотів до свого призначення у 125 гвардійський бомбардувальний авіаційний Борисівський ордена Суворова і Кутузова полк під керівництвом Героя Радянського Союзу Марини Раскової. В полку була призначена командиром ескадрильї пікірувальників. Воювала на Південно-Західному, 1-му Прибалтійському фронтах.

Нелегко було із своїх учорашніх подруг з різними звичками та характерами сколотити військовий підрозділ – авіаційну ескадрилью. Але Надія Никифорівна спарвилась і з цим завданням. Вона навичлась керувати не тільки бойовим літаком, але і людьми у військових умовах.
До грудня 1944 року гвардії майор Н.Н.Федутенко виконала 56 бойових вильотів на літаку Пе-2 на бомбардування скупчень живої сили і техніки противника, завдавши йому значних втрат. Скинула 50,4 тонни бомб. Особисто сама і в складі груп завдала противнику значні втрати в живій силі і бойовій техніці. Підірвала три склади з боєприпасами, три залізничні ешелони, знищила п'ять кулеметних точок, до 30 машин і 12 танків.
Під командуванням Надії Никифорівни Федутенко більше п’ятсот вильотів здійснили пілоти першої ескадрильї за роки війни – Волга, Кубань, Білорусія, Прибалтика, Східна Пруссія – такі етапи їх бойового шляху.

Після війни розлетілися дівчати-льотчиці по всій країні, повернулися до мирної праці та навчання, у свої сім’ї.
З 1946 року Федутенко Н.Н. вийшла у запас. До 1954 року працювала на партійній роботі у Хабаровську та Іркутську, після – переїхала до Києва.
Проживала в Ірпені.
Померла 30 січня 1978 році, похована на Байковому кладовищі.

Кiлькiсть переглядiв: 1707